Джон покинув дім, щоб позбутися родинного тиску. Тепер він рідко бачить своїх батьків. Хоча вони живуть недалеко, треба тільки трошки пройти, він не провідує їх. Він ніколи не запрошував Поля побачити їх, не запрошував і когось із решти своїх приятелів, уже не кажучи про Жаклін. Тепер, маючи власний прибуток, він використовує свою незалежність, щоб викинути батьків зі свого життя. Мати засмучена його холодністю, він знає про це, — холодністю, якою він завжди відповідав на її любов. Усе своє життя вона прагнула хухати на нього, а він усе своє життя опирався їй. Дарма що син наполягає, мати не може повірити, що він заробляє досить грошей, щоб жити. Тільки-но побачивши його, вона завжди намагається тицьнути йому гроші в кишеню: банкноту в один фунт, два фунти. «Бодай трошечки», — каже вона. Якби він дав їй змогу, вона б шила штори для його квартири, прала б йому білизну. Він повинен зробити своє серце черствішим до неї. Тепер не пора втрачати пильність.
Джон читає «Листи Езри Паунда». Езру Паунда позбавили роботи у Вабаш-коледжі в штаті Індіана за те, що в його кімнатах була жінка. Розлючений такою провінційною дріб’язковістю, він покинув Америку. В Лондоні він познайомився з вродливою Дороті Шекспір, побрався з нею й поїхав жити до Італії. Після Другої світової війни його звинуватили в тому, що він допомагав і потурав фашистам. Щоб уникнути смертної кари, він послався на божевілля, і його запроторили до психіатричної лікарні.
А тепер, 1959 року, вийшовши на волю, Паунд знову опинився в Італії і далі працює над проектом свого життя — поемою «Cantos». Всі доти опубліковані окремі канти є в бібліотеці Кейптаунського університету у виданні «Faber», і там усюди послідовність рядків, набраних елегантним чорним шрифтом, раз по раз уривають, немов б’ючи в гонг, величезні китайські ієрогліфи. «Cantos» цілком поглинули Джона, він читає і перечитує їх (із чуттям провини пропускаючи темні місця «Ван Бурена» і «Малатести»), використовуючи як посібник книжку Г’ю Кеннера про Паунда. Т. С. Еліот великодушно назвав Паунда
Езра Паунд страждав від переслідувань більшу частину свого життя: його послали у вигнання, потім ув’язнили, потім удруге вигнали з батьківщини. Але, дарма що його назвали божевільним, Паунд довів, що він видатний поет, можливо, не менш видатний, ніж Уолт Вітмен. Корячись своєму демонові, Паунд усе своє життя пожертвував мистецтву. Так само й Еліот, хоча його страждання мали більш приватний характер. Еліот і Паунд жили життям скорботи, а інколи й ганьби. В цьому є наука для нього, яку йому втовкмачують на кожній сторінці їхньої поезії: Еліотової, з якою він мав перше приголомшливе знайомство ще в школі, а тепер ще й Паундової. Як і Паунд та Еліот, він повинен бути готовий витримувати все, що життя приберегло йому, навіть якщо ця готовність означає терпіти вигнання, безрадісну працю, наклепи. А якщо він не витримає цього найвищого художнього випробування, якщо зрештою виявиться, що він не має благословенного дару, тоді слід бути готовим витримати й це: незаперечний присуд історії, долю — незважаючи на всі теперішні й майбутні страждання — пересічної людини. Багато є кликаних, але мало обраних. На кожного видатного поета припадає цілий гурт дрібних, що, мов комашня, пищить навколо лева.
Любов Джона до Паунда поділяє тільки один з його приятелів — Норберт. Норберт народився в Чехословаччині, приїхав до Південної Африки після війни й розмовляє англійською мовою з легкою німецькою шепелявістю. Він учиться, щоб стати інженером, як і батько. Він одягається з елегантною європейською офіційністю і вкрай поважно залицяється до вродливої дівчини з доброї родини, раз у тиждень він ходить із нею на прогулянку. З Норбертом Джон зустрічається в одній кав’ярні на схилах гори, де вони обговорюють свої останні вірші та читають уголос один одному улюблені вступи з поезії Паунда.
Джонові видається дивним, що Норберт — майбутній інженер, і він — майбутній математик — стали учнями Езри Паунда, тоді як інші студенти-поети, яких він знає і які вивчають літературу й випускають університетський літературний журнал, ушановують Джерарда Менлі Гопкінса. Сам він проминув короткий період захоплення Гопкінсом у школі, коли напихав у свої вірші цілу купу наголошених односкладових слів і уникав слів романського походження. Але згодом утратив цікавість до Гопкінса, так само як тепер перебуває в процесі втрати цікавості до Шекспіра. Рядки Гопкінса надто тісно напаковані приголосними, а рядки Шекспіра — метафорами. Отже, Гопкінс і Шекспір — це великою мірою запаси незвичних слів, надто давньоанглійських: