Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Він почав віддавати перевагу Попу перед Шекспіром і Свіфту перед Попом. Попри жорстоку точність фраз Попа, яку він схвалював, цей поет приголомшував його надто великою обізнаністю зі світом спідниць і перук, натомість Свіфт був диким і самотнім творцем.

Подобається Джонові й Чосер. Середньовіччя нудне, одержиме цнотою, підвладне клірикам, і тому середньовічні поети здебільшого несміливі, бо завжди тікали до отців-католиків за настановами. А от Чосер зберігає чудову іронічну дистанцію від авторитетів. І, на відміну від Шекспіра, не вдається до пустослів’я і нікчемних гучних слів.

Щодо інших англійських поетів, то Паунд навчив його розпізнавати затишну сентиментальність, до якої так легко скочувалися романтики та вікторіанці, не кажучи вже нічого про їхнє недолуге віршування. Паунд і Еліот намагаються відродити англо-американську поезію, повертаючи її до суворості французької поезії. Джон цілком згоден із цим наміром. Тепер він не розуміє, як він колись міг так захопитися Кітсом, щоб писати сонети в його манері. Кітс — наче кавун, м’який, солодкий і пурпуровий, натомість поезія має бути твердою і виразною, мов полум’я. Прочитати півдесятка сторінок Кітса — однаково, що піддатися спокусі.

Джон почувався б певніше у своєму статусі учня Паунда, якби справді міг читати французькою. Але всі його зусилля опанувати мову самотужки скінчилися крахом. Він не відчував цієї мови, де слова починаються сміливо, а потім згасають до бурмотіння. Отже, він повинен покластися на думку Паунда та Еліота, що Бодлер і Нерваль, Корб’єр і Лафорґ показують шлях, яким він має ступати.

Вступаючи до університету, Джон планував отримати диплом математика, а потім поїхати за кордон і присвятити себе мистецтву. Тож, оскільки цей план таки втілювався в життя, і то так, як треба, він поки що не відступив від нього. А вдосконалюючи своє поетичне мистецтво за кордоном, він зароблятиме на життя, виконуючи якусь непомітну й поважну роботу. Оскільки видатним митцям судилося якийсь час бути невизнаними, він уявляє собі, що прослужить роки своїх випробувань клерком, який смиренно додає стовпчики цифр десь у затильній кімнаті. Він, безперечно, не житиме богемним життям, тобто не стане, скажімо, пияком, паразитом і неробою.

У математиці його приваблює — крім тих загадкових символів, які вона використовує, — її чистота. Якби в університеті існував факультет чистого мислення, він записався б і на той факультет, але чиста математика видається найближчим підступом до царства форм, який забезпечує університет.

Але тут, на жаль, є одна перешкода на шляху його навчальних планів: програма не дозволяє студентові вивчати лише чисту математику, відкинувши все інше. Більшість студентів його курсу поєднують чисту математику, прикладну математику і фізику. Але Джон відчуває, що не здатний іти в цьому напрямі. Хоча дитиною він повнився епізодичної цікавості до ракет і ядерного розпаду, він не відчуває прихильності до так званого реального світу і не годен збагнути, чому явища у фізиці такі, якими вони є. Чому, наприклад, м’яч, що відскакує, зрештою припиняє відскакувати? Колеги-студенти легко відповідають на це запитання: адже його коефіцієнт пружності менший за одиницю, кажуть вони. Але чому той коефіцієнт повинен бути таким, запитує Джон. Чому він не може точно дорівнювати одиниці, а то й бути більшим за неї? Студенти стенають плечима. Ми живемо в реальному світі, кажуть вони, а в реальному світі коефіцієнт пружності завжди менший за одиницю. Ці слова не видаються йому відповіддю.

Джон, здається, не має симпатії до реального світу і тому уникає точних наук, заповнюючи прогалини в своїй програмі лекціями з англійської мови, філософії, досліджень античності. Він хотів би, щоб про нього думали як про студента-математика, який відвідує ще й різні лекції з мистецтва, але, на жаль, студенти з факультету точних наук вважають його за чужого, за дилетанта, що забігає на лекції з математики, а потім зникає невідомо де.

Оскільки Джон збирається бути математиком, більшість свого часу він повинен присвячувати математиці. Але математика легка, а от латина — ні. Латина — його найслабший предмет. Роки муштри в католицькій школі втовкмачили йому логіку латинського синтаксису, він може писати правильною, дарма що важкою, Цицероновою прозою, але Вергілій і Горацій із їхнім хаотичним порядком слів і огидним словесним запасом і далі пантеличать його.

Він записався до групи вивчення латини, і більшість студентів цієї групи вивчає ще й грецьку мову. Знання грецької полегшує їм опанування латини, він змушений напружуватися, щоб не відставати, не виявитись дурнем. Йому хотілося б, щоб він ходив до школи, де вивчають грецьку мову.

Один з привабливих аспектів математики полягає в тому, що вона використовує грецьку абетку. Хоча Джон не знає ніяких грецьких слів, крім hubris, arete і eleutheria («зарозумілість», «довершеність» і «свобода»), він марнує години, вдосконалюючи своє грецьке письмо, дужче натискаючи на штрихах, які йдуть униз, щоб створити ефект шрифту «бодоні».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза