Доки кава не охолоне

Дівчина кинулася на кухню й повернулася зі скляною карафкою, повною кави. Вона підійшла до жінки в білій сукні.

— Бажаєте ще кави? — запитала Казу.

— Так, будь ласка, — відповіла жінка, і прокляття спало.

Дивина, однак лише Казу могла зняти прокляття. Свого часу Кеї та Негаре теж намагалися, але їм це не вдавалося. Коли прокляття минуло, до Гіраї повернулися звичні відчуття. Вона важко відсапувалася. Добряче приголомшена тим, що сталося, вона повернулася до Казу.

— Казу, люба, благаю, скажи їй щось… Нехай вона встане! — прохала Гіраї.

— Послухай, я розумію, що тобі довелося пережити, Гіраї.

— То ти можеш щось зробити?

Казу опустила погляд на кавову карафку й на кілька секунд замислилася.

— Не знаю, чи це спрацює… — нарешті озвалася вона.

Гіраї перебувала в такому відчаї, що ладна була спробувати будь-що.

— Байдуже! Будь ласка, зроби це для мене! — Вона знову склала руки, ніби до молитви.

— Гаразд, спробуймо.

Казу підійшла до жінки в білій сукні. Кеї допомогла Гіраї підвестися, і вона уважно спостерігала за діями Казу.

Аж раптом, незрозуміло навіщо…

— Бажаєте ще кави? — знову запитала Казу, хоча чашка була повною по вінця.

— ?

Гіраї та Когтаке схилили голови набік, не тямлячи, що замислила Казу.

Та несподівано жінка в білому погодилася.

— Так, будь ласка, — сказала вона й випила всю каву, що її лише кілька хвилин тому налила Казу, аби зняти прокляття з Гіраї.

Дівчина знову наповнила її чашку. Жінка в білій сукні повернулася до свого роману, наче не трапилося нічого надзвичайного.

А потім…

— Бажаєте ще кави? — знову запитала Казу.

Жінка в білому ще навіть не встигла торкнутися долитої кави, що наповнювала чашку по самі вінця. І все ж знову погодилася.

— Так, будь ласка, — сказала вона й одним махом випила всю каву.

— Хто б міг подумати… — Вираз обличчя Когтаке змінився, коли вона зрозуміла, що замислила Казу. Дівчина намагалася здобути того стільця для Гіраї та все доливала каву жінці в білій сукні.

Казу дотримувалася свого божевільного плану. Наливши свіжої кави, вона знову пропонувала нову порцію, ввічливо запитуючи: «Бажаєте ще кави?» І знову повторювала все спочатку. Жінка в білому щоразу погоджувалася на її пропозицію, відповідаючи: «Так, будь ласка», і випивала каву.

Згодом жінка в білій сукні змінилася, ніби почувалася не надто добре. Вона вже не могла випити каву одним махом, а потягувала її маленькими ковтками. Казу, не вгаваючи, змусила її випити декілька чашок поспіль.

— Здається, їй зле. Чому вона просто не відмовиться? — запитала Когтаке, співчуваючи жінці в білому.

— Не може, — прошепотіла їй на вухо Кеї.

— Чому?

— Мабуть, таке правило.

— Святий Боже… — здивувалася Когтаке, розуміючи, що не лише люди, які хотіли мандрувати в часі, мали дотримуватися тих осоружних правил. Вона спостерігала далі, адже їй кортіло дізнатися, чим усе скінчиться.

Казу налила восьму чашку, знову по самі вінця, аж кава ледь не вихлюпнула через край. Жінка в білій сукні скривилася. Але Казу не відступала.

— Бажаєте ще кави?

Коли Казу запропонувала жінці в білому дев’яту чашку, вона раптом підвелася зі стільця.

— Вона підвелася! — радісно вигукнула Когтаке.

— Убиральня… — пробурмотіла жінка в білому, не зводячи погляду з Казу, і пішла до вбиральні.

Довелося трохи на неї натиснути, але те місце звільнилося.

— Дякую… — сказала Гіраї й непевним кроком наблизилася до стільця, на якому щойно сиділа жінка в білій сукні.

Здавалося, що нервова напруга Гіраї передалася всім, хто був у кафе. Вона глибоко вдихнула, повільно видихнула й протиснулась у простір між стільцем і столиком. Опустившись на стільця, Гіраї повільно заплющила очі.

Кумі Гіраї завжди, ще з дитинства, була малявкою, яка всюди ходила за старшою сестрою, вигукуючи: «Сеструню, глянь на це!» чи «Сеструню, ти чула про те?»

У старому готелі «Такакура», незалежно від сезону, завжди було багато постояльців. Їхній батько, Ясуо, був його управителем, а матір, Мічіко, — управителькою. Вона стала до роботи невдовзі після народження Кумі. Тому частенько за сестрою, ще немовлям, доглядала шестирічна Гіраї. Коли Кумі пішла до першого класу, Гіраї носила її на плечах до школи. То була державна школа, і вчителі, на щастя, ставилися до них доволі лояльно. Якщо Кумі починала плакати на уроці, Гіраї виводила її з класу й заспокоювала. Якби хтось узявся описати Гіраї в шкільні роки, то її можна було б назвати надійною старшою сестрою, яка піклувалася про свою маленьку сестричку.

Батьки покладали на Гіраї великі надії, бо вона від природи була товариською та приязною. Вони вважали, що в майбутньому старша донька стане чудовою управителькою готелю. Одначе батькам не вдалося до кінця збагнути всю складність доньчиного характеру. Передовсім Гіраї була вільною птахою. Вона хотіла робити те, що їй подобалося, не переймаючись думкою інших. Саме тому носила Кумі на плечах, коли йшла з нею до школи. Її не стримували жодні упередження. Вона хотіла робити все по-своєму. Її дії не надто хвилювали батьків, але, зрештою, саме це її вільнодумство спричинило відмову виконувати їхню волю й одного дня взяти на себе керування готелем.