Глиняні ноги

Всі Вартові раптом взялися вивчати свої напої по другому колу.

— Е... — почав Морква.

— Легкі тілесні ушкодження, — сказала Анґва. — Але один із них таки випадково прострелив іншому ногу.

— Гадаю, в рапорті вам варто написати «самопоранення під час опору при затриманні», — сказав Ваймз.

— Так точно, — сказала Анґва.

— Не тільки самопоранення, — сказав Морква.

— Вони намагалися пограбувати наш бар і взяти в заручники перев... Анґву, — нагадав Ваймз.

— А, розумію, ваша милосте, — сказав Морква. — Це, безумовно, самопоранення. Тут ніхто їм не винен.

В «Латаному барабані» панувала тиша. Адже нелегко галасувати, коли ти непритомний.

Сержант Колон був приємно вражений власною винахідливістю. Хороша подача, звичайно, може припинити бійку — але в цьому разі до подачі входили чвертка рому, джин і шістнадцять дольок лимона.

Щоправда, дехто ще лишався на ногах. Це були серйозні пияки, які пили так, ніби завтра настане кінець світу — і, схоже, сподівалися, що так воно і буде.

Сам Фред Колон дійшов компанійської стадії сп’яніння. Він обернувся до сусіда.

— Г-гарно тут, еге ж? — зумів сформулювати він.

— Шо я жінці скажу, хтів би я знати, — простогнав той.

— Не зна’. Скажи, що пра, пра, прац-цював доп-пізна, — порадив Колон. — І п-перед тим як іти додому, пожуй м’яту, воно зазвичай доп-помагає.

— Працював допізна? Ха! Мене витурили! Мене! Майстра! П’ятнадцять років у «Шпакера і Вільямса», ага, а тоді вони — банкрути, бо Глитай їх розорив, і я влаштовуюсь у Глитая, і ба-бах, цю роботу я втрачаю теж! «Оптимізація зарплатних фондів»! Довбані ґолеми! Забирають роботу у живих людей! Для чого їм взагалі працювати? У них же й шлунка немає, щоб їсти, ха. Але кляті довбешки пашуть так, що рук їхніх не встигаєш помічати!

— Ганьба.

— Порозбивати їх, от шо я скажу. У нас в «ШВ» теж був один, старий Жлоб, так але ж він, розумієш, працював собі помалу, а не гасав, як синьодупа муха. Ото побач’, старий, далі вони й тебе

без роботи залишать.

— Кам’янолиций цього не п-потерпить, — дещо погойдуючись, заперечив Колон.

— А туди, де ти працюєш, не можна влаштуватися?

— Не зна, — сказав Колон. Йому почало здаватися, що замість одного співрозмовника перед ним сидять двоє. — Ти шо пор-робляєш?

— Я — спеціаліст зі вставлення свічкового ґноту та обрізання кінчиків.

— Корисна професія, думаю.

— Ось ти де, Фреде, — сказав бармен, поплескуючи його по плечу й кладучи перед ним якогось аркуша.

Колон з цікавістю спостерігав за знаками, які танцювали туди-сюди на папері. Він спробував зосередитися на нижньому, але той був завеликим, щоб одразу його роздивитися.

— І шо ж воно таке?

— Рахунок його високоповажної світлості, — пояснив бармен.

— Ти трусиш, ніхто стільки не вип’є... Я не п-платитиму!

— Май на увазі, тоді я включу в рахунок пошкодження!

— Невже? Це які ж?

Бармен витягнув зі сховку під стійкою важкого горіхового кийка.

— Руки? Ноги? На твій смак, — сказав він.

— Та припини, Роне, ти ж мене сто років знаєш!

— Так, Фреде, ти завжди був хорошим клієнтом, тож ось що я зроблю: дозволю тобі зажмуритися.

— Але це всі гроші, які у нас є!

Бармен вищирився.

— Пощастило вам, еге ж?

Смішинка Малодупко, з присвистом відсапуючись, прихилилася до стіни коридору біля своєї комірчини.

Цього вміння алхіміки навчалися ще на зорі кар’єри. Як говорили її вчителі, є два типи хороших алхіміків: атлети та інтелектуали. Хороший алхімік першого типу — це той, хто здатен перестрибнути через лабораторний стіл і за три секунди бути з безпечного боку товстої стіни; а хороший алхімік другого типу — той, хто точно знає, коли це потрібно робити.

З обладнання користі було мало. Вона поцупила з Гільдії все, що могла, але справжня алхімічна лабораторія повинна бути просто забита скляним начинням, яке має такий вигляд, ніби його виробили під час Відкритого чемпіонату Гільдії склодувів із гикавки. А путній алхімік не мусить проводити аналіз, використовуючи за мензурку горнятко з малюнком іграшкового ведмедика, через зникнення якого капрал Ноббс напевне дуже засмутиться, якщо дізнається.

Коли дим, як на неї, достатньо розвіявся, вона повернулася до своєї кімнатки.

Нарешті, ще один нюанс. Її підручники з алхімії були витворами мистецтва, кожна сторінка — шедевр гравера, але вони ніде не містили інструкцій на кшталт «Не забудьте відчинити вікно». Там були інструкції типу «Да-давайте „Aqua Quirmis“ до цинку, поки не пачне активно виділятися газ», але ніколи не уточнювалося «Не робіть цього в дамашніх умовах» чи хоч би «Папращайтеся зі своїми бровами».

Гаразд, менше з тим...

На склі не було й сліду темно-коричневого осаду, що, згідно з «Мішаниною алхімічною», мав би свідчити про наявність у взірцях миш’яку. Вона проаналізувала всі типи харчів та питва, які змогла виявити в палацових коморах, і задіяла всі пляшки та банки, які тільки знайшла в Управлінні.