Ярмарок суєти

Військовий корабель «Єллоуджек» під командою капі­тана Джандерса привіз листи й газети з острова Ковент­рі. Його вельможність сер Томас Ліверсідж став жертвою малярії, поширеної в Мочартауні. Квітуча колонія су­мує з приводу цієї тяжкої втрати. Є чутка, що посаду губернатора запропоновано полковникові Родону Кроулі, кавалерові ордена Лазні, офіцерові, що відзначився в битві під Ватерлоо. Для керування нашими колоніями нам потрібні люди, які не тільки засвідчили свою хоробрість, а й мають хист адміністратора, і ми не сумніваємося, що міністерство колоній вибрало гідну людину для заміщення вакансії, яка звільнилася внаслідок сумної події на острові Ковентрі». Острів Ковентрі? А де він лежить? І хто порадив урядові дати тобі цю посаду? Візьми мене до себе в секретарі, голубе! — сміючись, сказав Макмердо.

Поки наші приголомшені приятелі сиділи й обміркову­вали те, про що довідалися з газети, до них підійшов клубний служник і подав Родонові картку з прізвищем містера Уенгема, який бажав бачити полковника Кроулі.

Полковник та його ад’ютант вийшли назустріч тому джентльменові, певні, що він з’явився до них як емісар лорда Стайна.

Як ся маєте, Кроулі? Радий вас бачити,— сказав мі­стер Уенгем, улесливо всміхаючись, і з перебільшеною сердечністю потиснув полковникові руку.

Я думаю, ви прийшли від...

Саме так,— відповів містер Уенгем.

Тоді ось вам мій приятель, капітан Макмердо з лейб-гвардії Зеленого полку.

Дуже радий познайомитися з капітаном Макмердо,— сказав містер Уенгем, знов мило всміхнувшись, і по­дав секундантові руку, як щойно подавав самому дуелян­тові.

Мак простяг йому один палець у замшевій рукавичці й дуже холодно вклонився, ледь схиливши голову над своєю накрохмаленою краваткою. Мабуть, він був невдоволений, що йому доведеться мати справу з «шпаком», і ду­мав, що лордові Стайну годилося б прислати до нього при­наймні полковника.

Оскільки Макмердо виступає від мого імені і знає, чого я хочу,— мовив Кроулі,— я краще піду й залишу вас самих.

Звичайно,— сказав Макмердо.

Що ви, любий полковнику! — заперечив містер Уен­гем.— Я мав честь просити зустрічі особисто з вами, хоч товариство капітана Макмердо для мене також надзви­чайно приємне. Власне, я сподіваюся, капітане, що наша розмова дасть найкращі наслідки, і зовсім не ті, які, оче­видно, має на думці мій друг полковник Кроулі.

Гм! — тільки й сказав капітан Макмердо, а сам подумав: «Хай би вони показилися, ті цивільні, їм аби лише-теревенити і все пригладжувати».

Містер Уенгем узяв стільця, якого йому ніхто не про­понував, витяг з кишені газету й почав:-Ви бачили, полковнику, в сьогоднішніх газетах це втішне повідомлення? Уряд придбав собі дуже цінного службовця, а ви, якщо погодитесь на цю пропозицію,— я сподіваюся, що так воно й буде,— чудову посаду. Три тисячі на рік, прекрасний клімат, розкішний губернатор­ський будинок, цілковита самостійність і забезпечене під­вищення в майбутньому. Поздоровляю вас від щирого сер­ця! Я гадаю, ви знаєте, джентльмени, кому мій приятель зобов’язаний такою протекцією?-Хай мене повісять, якщо я знаю! — сказав капітан, а полковник почервонів, як рак.

Одному з найвеликодушніших і найдобріших людей у світі, і до того ж одному з наймогутніших — моєму чудо­вому приятелеві, маркізові Стайну.

Хай мене чорти вхоплять, якщо я прийму від нього місце! — заревів Родон.

Ви сердиті на мого шляхетного приятеля,— спокійно повів далі містер Уенгем.— А тепер, в ім’я здорового глу­зду й справедливості, скажіть мені: чому?-Чому? — вражено вигукнув Родон.

Так, чому в біса? — і собі запитав капітан, стук­нувши паличкою об підлоту.

Добре, хай буде «в біса»,— погодився містер Уенгем» якнайприязніше всміхаючись.— Гляньте на цю справу як світська людина... як чесна людина і зважте, чи ви не помилилися. Ви повертаєтесь додому з подорожі й застає­те — що?.. Мілорда Стайна, який вечеряє у вашому будин­ку на Керзон-стріт з місіс Кроулі. Хіба це щось таке дивне й нове? Хіба він не бував уже у вас сотні разів за таких самих обставин? Присягаюся честю і даю слово джентльмена (містер Уенгем приклав руку до жилета рухом до­свідченого парламентарія), що ваша підозра неприпустима, цілком безпідставна, вона ображає шановного джентль­мена, який безліччю добродійств довів свою прихильність до вас і... до чесної, невинної леді.

Не хочете ж ви сказати, що... що Кроулі помилив­ся? — спитав містер Макмердо.

« Я вірю, що місіс Кроулі така сама невинна, як моя власна дружина,— палко мовив містер Уенгем.— Я певен, що наш приятель, засліплений шаленою ревністю, завдає удару не тільки кволому старому чоловікові, високому сановникові, своєму незмінному другові і благодійникові! але й своїй дружині, своїй власній честі, яку повинен ша­нувати, майбутній репутації свого сина і своїм життєвим успіхам.