Ярмарок суєти

Висловивши таку думку, капітан Брег довів, що не лише добре командує кораблем, а й розуміється на людях.

Та ось, коли до Англії залишалося десять днів дороги, «Ремчандер» потрапив у штиль, і Доббін став такий нетерп­лячий і дратівливий, що товариші, які досі захоплювались його жвавістю і добродушністю, не могли надивуватися. Настрій у нього покращав аж тоді, коли знов повіяв віте­рець, а як на борт піднявся лоцман, він страшенно роз­хвилювався. Господи боже, як закалатало в нього серце, коли на обрії з’явилися два знайомі шпилі Саутгемптона!

-

Розділ LVIII НАШ ПРИЯТЕЛЬ МАЙОР

Наш майор здобув на борту «Ремчандера» таку славу, то коли вони з містером Седлі спускалися у вимріяний баркас, який мав забрати їх з корабля, вся команда — мат­роси й офіцери на чолі з самим великим капітаном Брегом — гукнула тричі «ура» на честь майора Доббіна. Він дуже почервонів і збентежено кивнув їм у відповідь голо­вою. Джоз, мабуть, подумавши, що то гукають йому, зняв кашкета з золотим галуном і врочисто помахав ним своїм друзям. Потім вони попливли до берега і з великою гід­ністю висадилися на пристані, звідки рушили до готелю «Роял Джордж».

Хоч вигляд розкішного круглого ростбіфа і срібного дзбана, який наштовхує на думку про справжній британ­ський ель і портер домашнього виробу, завжди тішить око мандрівника, що повернувся з чужих країв і заходить у спільну їдальню «Роял Джорджа», хоч ця картина так підбадьорює і розчулює кожного, хто опиниться в цьому затишному, зручному, ніби власна домівка, готелі, що йому хочеться побути тут кілька днів, а все ж Доббін негайно завів мову про поштову карету і, тільки-но до­сягти Саутгемптона, почав рватися до Лондона. Проте Джоз і слухати не хотів про дальшу мандрівку того самого вечора. Чого він має труситися ніч у кареті, коли тут є широке, м’яке, застелене периною ліжко замість огидної вузької койки, в яку насилу влазив гладкий бенгальський джентльмен під час плавання? Він не може й думати про від’їзд, поки його багаж не пройде митниці, і не поїде далі без свого кальяна. Отже, майорові дове­лося чекати цілу ніч, і він послав додому листа, повідом­ляючи родичів про свій приїзд. Він і Джоза вмовляв на­писати своїй родині. Джоз пообіцяв, що напише, але не дотримав слова.

Капітан, лікар та ще кілька пасажирів з корабля прийшли до готелю й пообідали з нашими дру­зями. Джоз перевершив самого себе — такий розкішний замовив обід і пообіцяв майорові, що вранці поїде з ним далі. Господар готелю сказав, що йому страх приємно було дивитися, як містер Седлі пив свою першу пінту портеру. Якби я мав час і зважився відхилитись від теми, то на­писав би цілий

Розділ про першу пінту портеру, випиту на рідній англійській землі. Ох, яка вона добра! Варто поїхати з дому на рік, щоб потім мати можливість наті­шитись цим першим ковтком.

Вранці, ледь зазоріло, майор Доббін вийшов з своєї кім­нати, як завжди, гладенько виголений і старанно одягнений. Ніхто в готелі ще не вставав, крім коридорного, який, здавалося, ніколи не лягав спати. Порипуючи чобітьми, майор походжав по темних коридорах і слухав хропіння різноманітних пожильців готелю.

Потім невсипущий кори­дорний, плентаючи від дверей до дверей, почав збирати блюхери, веллінгтони, оксфорди та інше взуття, вистав­лене за порогом. Згодом піднявся Джозів служник-тубілець і заходився готувати важкенне туалетне приладдя свого пана та набивати йому кальян. Тоді повставали покоївки і, зустрічаючись у коридорі з чорношкірим служ­ником, зойкали, думаючи, що то чорт. Він і Доббін пере­чіпались у коридорах за їхні відра, поки покоївки шару­вали готельні підлоги. Коли з’явився перший заспаний офіціант і зняв засуви з вхідних дверей, майор вирішив, що пора вирушати в дорогу, й звелів негайно викликати карету, щоб можна було швидше їхати.

Потім він подався до кімнати містера Седлі і, розсу­нувши запинало широкого двоспального ліжка, з якого чути було Джозове хропіння, сказав:-Вставайте, Седлі! Пора їхати, за півгодини карета буде біля дверей!-З-під перини почулося глухе бурчання — то Джоз питав, котра година. Майор почервонів і сказав йому правду (він ніколи не брехав, навіть якщо це йому було вигідно). Почувши, як ще рано, Джоз вибухнув добірною лайкою, яку ми не будемо тут переказувати і з якої Доббін мав зрозуміти, що він, Джоз, занапастить своє здоров’я, коли встане в таку пору, що майор може собі забиратися під три чорти, що він не хоче їхати з ним і що справжній джентльмен не турбував би людину й не будив би її без потреби. Збентеженому майорові довелось відступити, за­лишивши Джоза досипляти.

Тим часом прибула карета, і майор не захотів довше чекати.