Ярмарок суєти

Еммі теж була відрекомендована найяснішій родині, а що в певні дні носити жалобу при дворі не дозволяли, то вона з’явилася туди в рожевій креповій сукні з діаманто­вою брошкою на корсажі, яку їй подарував брат, і була така гарна в тому вбранні, що князь і двір (ми вже не ка­жемо про майора, який навряд чи бачив раніше Емілію у вечірньому туалеті і присягався, що на вигляд їй не більше як двадцять п’ять років) захоплювалися нею понад усяку міру.

У тій сукні вона пройшлася в полонезі з майором Доббіном на придворному бенкеті, і в тому самому легенькому, танку містер Джоз мав честь виступати з графинею фон Шлюссельбак, старою горбатою дамою, яка зате мала шіст­надцять додаткових емблем у родинному гербі і була спо­ріднена з половиною князівських дворів Німеччини.

Пумпернікель розташований серед веселої долини, якою течуть, виблискуючи на сонці, життєдайні води Пумпу, щоб десь далі злитися з Рейном,— я. не маю під рукою карти й не можу точно сказати, де саме. Місцями річка така глибока, що по ній ходить паром, а місцями вона тільки й спроможна крутити млинове колесо. В самому Пумпернікелі третій попередник теперішнього володаря, його світлість великий і славетний Віктор Аврелій XIV, спорудив чудовий міст, на якому встановлено його власну статую, оточену русалками та емблемами перемоги, миру й достатку. Сам він наступив ногою на шию поваленого додолу турка: історія розповідає, що князь, коли Собеський визволяв Відень, став на герць з яничаром і прохромив його наскрізь. Анітрохи не переймаючись муками повале­ного магометанина, що корчиться біля його ніг, князь лагідно всміхається і показує берлом у напрямку Aurelius Platz , де він почав будувати новий палац, що мав стати дивом своєї доби, якби тільки великодушному князеві не забракло коштів докінчити будівлю. Та завершення Монплезіра (чесні німці звуть його Монблезіром) було відкла­дене через нестачу грошей, і тепер палац та його сади й парки досить занедбані і за своїми розмірами не більше як удесятеро перевищують потреби двору нинішнього воло­даря. Насаджені там сади мали змагатися з версальськими, і серед терас та гаїв ще й Досі є кілька алегоричних водо­граїв, що у святкові дні вивергають, пінячись, велетенські потоки води й лякають глядачів тією непомірною повінню. Є там печера Трофонія, де свинцеві тритони з допомогою якогось хитромудрого пристрою не лише пускають стру­мені води, а й видобувають зі свинцевих мушлів страхіт­ливий стогін; є купальня русалок і Ніагарський водоспад, яким навколишній люд найбільше захоплюється, коли приїздить на щорічний ярмарок під час відкриття парла­менту або на святкування, якими цей щасливий народ і досі вшановує дні народження та шлюбу своїх найясніших володарів.

Тоді з усіх міст князівства, яке простяглося майже на десять миль,— з Болкума, що лежить на західному кор­доні й загрожує Пруссії, з Грогвіца, де князь має мислив­ський будиночок і де його володіння річка Пумп відділяє від земель сусіднього князя Поцентальського, з усіх сіл і висілків, що, крім цих трьох міст, розсіяні по всьому щасливому князівстві, з маєтків і млинів, розташованих уздовж Пумпу, селянки в червоних спідницях та оксами­тових чепцях і селяни в трикутних капелюхах і з люль­ками в роті поспішають до столиці, щоб узяти участь у ярмаркових розвагах і столичних святкуваннях. Тоді театр дає безкоштовні вистави, тоді починають бити водо­граї Монблезіра (на щастя, ними милуються гуртом, а то самому дивитися на них було б страшно), тоді приїздять блазні й мандрівні актори (всім відомо, як його ясновель­можність зачарувала одна циркова наїзниця, причому йшла чутка, що la petite vivandière / Маленька маркітантка (франц.) /, як її називали, була шпигункою і збирала відомості для Франції), і захопле­ному людові дозволяють проходити з кімнати в кімнату по всьому великому князівському замку, милуватися слизьким паркетом, багатими завісами і плювальницями біля дверей незчисленних покоїв. У Монблезірі є один павільйон, який . побудував Аврелій Віктор XV — великий володар, але надто ласий до розваг; мені казали, що той павільйон — диво з див фривольної елегантності. Він розмальований сценами з історії Вакха й Аріадни, а стіл туди вкочували й викочували з допомогою коловорота, тож товариству не заважала присутність служників. Але те приміщення замкнула Барбара, вдова Аврелія XV, сувора й побожна княгиня з дому Болкумів і регент князівства під час сла­ветного неповноліття її сина після смерті князя, якого забрала могила в розпалі веселих розваг.