Ярмарок суєти

Ми всі пішли разом і завели розмову з огрядним джентльменом про agréments / Розваги (франц.)/ містечка. Для англійця к ньому є багато чого цікавого. Тут влаштовують полю­вання та мисливські облави, в гостинному князівському замку часто відбуваються бенкети й інші розваги, това­риство взагалі добре, театр чудовий, а життя дешеве. А наш посол, видно, дуже приємний і привітний чо­ловік,— сказав містер Седлі.— 3 таким послом і... і добрим лікарем, мабуть, тут можна було б пожити. На добра­ніч, джентльмени!-І під Джозом зарипіли сходи, що вели до його спальні, куди він і подався в супроводі Кірша, який ніс свічника. Ми теж плекали надію, що його гарненька сестра захоче побути трохи довше в цьому містечку.

Розділ LXIII У ЯКОМУ МИ ЗУСТРІЧАЄМО ДАВНЮ ЗНАНОМУ

Чемність і увага лорда Глистера не могли не справити дуже приємного враження на містера Седлі, і другого ран­ку, снідаючи, Джоз заявив, що, на його думку, Пумпернікель — найкраще з усіх місць, які вони досі відвідали. Збагнути мотиви хитрого Джоза було неважко, і наш ли­цемір Доббін нишком посміхався, здогадавшись з глибоко­думного вигляду свого супутника і з того, як він упевнено розводився про замок Глистерів та про інших членів цієї родини, що Джоз того ж таки ранку заглядав у «Книгу перів», яку всюди возив з собою. Так, він зустрічався з вельмишановним графом Бегвігом, батьком його милості. Напевне зустрічався, бачив його... на прийомі при дворі... Хіба Доб не пам’ятає? І коли дипломат, дотримуючи своєї обіцянки, з’явився до наших друзів з візитом, Джоз зу­стрів його з такою шанобою і поклонами, які нечасто випа­дали на долю цього дрібного урядовця. Коли зайшов його милість, Джоз кивнув Кіршеві, і цей емісар, попереджений заздалегідь, вийшов доглянути, щоб служники не забари­лися із закусками, холодцями та іншими делікатесами, які вони згодом і занесли до кімнати на тацях; бенгалець ; неодмінно хотів, щоб високий гість покуштував кожної , страви.

Глистер радий був куштувати в містера Седлі що завгодно. Він поставив господареві кілька спритних запитань про Індію і тамтешніх танців­ниць, запитав Емілію, хто той гарненький хлопчик, що був з нею на виставі, поздоровив вражену жінку з сенсацією, яку викликала її поява в театрі, і спробував піддобритися до Доббіна, завівши з ним мову про останню війну і про подвиги пумпернікельців під командуванням принца-спадкоємця, теперішнього князя Пумпернікельського.

Лорд Глистер успадкував чимало родинної галантності й щиро вірив, що кожна жінка, на яку він поглядав при­хильним оком, закохувалася в нього. Він попрощався з Еммі цілком певний, що скорив її своєю дотепністю та іншими чарами, й подався до себе додому писати їй лю­бовну записку. Та місіс Осборн не зачарували, а, швидше, спантеличили його усмішки, хихотіння, напахчений ба­тистовий носовичок і лаковані чоботи на високих підборах. Вона не зрозуміла й половини його компліментів. Емілія мало знала людей і ніколи ще не зустрічала професійного дамського підлесника, тому лорд Глистер видався їй ди­ваком, а не приємним співрозмовником, і якщо вона й не захоплювалася ним, то вже напевне дивувалася з нього. Зате Джоз був у захваті від Глистера.

Який мілорд чемний! — вигукував він.— І який люб’язний — пообіцяв прислати мені свого лікаря! Кірше, не­гайно відвезіть наші картки графові де Шлюссельбаку. Ми а майором будемо дуже раді якнайшвидше засвідчити свою пошану при дворі.

Приготуйте мені мундир, обом нам приготуйте мундири! Кожен англійський джентльмен, що подорожує по чужих країнах, повинен бути ввічливим і засвідчувати пошану чужоземним воло­дарям, а так само й представникам своєї батьківщини за кордоном!-Коли прийшов Глистерів лікар, доктор фон Глаубер, лейб-медик його величності князя, він швидко переконав Джоза, що мінеральні джерела Пумпернікеля і його особ­ливе лікування швидко повернуть бенгальцеві молодість та струнку поставу.

В минулий рік,— заявив він— до нас приїхав гене­раль Бюльклі, англійський генераль, тва рас тофстий, єй ви, сер. Я послав його дотому цільком тонкий за три мі­сяць, і він танцюваф з баронес Глаубер ф кінець тругого!-Джоз не довго вагався: джерела, лікар, двір та люб’язний дипломат переконали його, і він запропонував своїм супутникам прожити осінь у цій чарівній місцевості. А вірний своєму слову chargé d’affaires другого дня відрекомендував Джоза й майора Вікторові Аврелію XVII; на аудієнцію до князя їх проводжав граф де Шлюссельбак, маршал двору.

Відразу після цього їх запрошено на обід до двору, а коли стало відомо про їхній намір залишитися в місті надовго, найзначніші дами негайно з’явилися до місіс Осборн з візитом. І оскільки жодна з них, хоч би яка вона була вбога, не мала титулу нижчого за баронесу, то Джозів захват годі описати. Він послав листа містерові Чатні зі свого клубу й повідомив його, що бенгальських служ­бовців у Німеччині дуже шанують, що він має намір показати своєму приятелеві, графу де Шлюссельбаку, як в Індії полюють на диких свиней, і що його найясніші друзі князь і княгиня — втілення доброти й чемності.