Iстина поруч

Венерiєць усе показував на голову, мовляв, яка вона велика в Головатого. I справдi, вже по черепу отам у печерi Петро мiг скласти уявлення про розмiри голiв у цього загадкового племенi, їхнi черепи, мабуть, разiв у п'ять бiльшi вiд черепа людини. I яку ж треба шию, щоб тримала такого здоровенного гарбуза?

Жадоба якомога бiльше дiзнатися гонила Яворовича по Країнi Щитiв - по її лiсах i луках, маленьких i бiльших селищах. I весь час вiн вiдчував якусь прогалину в усьому баченому, а яку - нiяк не мiг визначити. Чогось не вистачало для повноти картини... Думка про це з'явилася зненацька: немає дiтей! Скiльки вiн мандрує - не бачив жодної дитини. У вiдповiдь на його розпитування Сини Риби малювали селища, оточенi лiсами. "Мабуть, десь вони виховуються всi разом, - здогадувався Петро, - де-небудь у своєрiдному дитячому заповiднику".

Живився плодами i вiдчував себе добре. Тут, здається, зовсiм немає неплодових дерев - на кожному є довгастi, схожi на гiллячко, стручечки, наповненi поживною соковитою масою. I що цiнно - незважаючи на задуху, сiк плодiв прохолодний. Коли б не це, Петровi було б сутужно. Клiмат тут субтропiчний, але ж... повiтря стоїть непорушне, вiтер не хитає дерев жарко, задушливо. Ото тiльки й порятунок, що освiжаючi плоди.

Iнколи доводилося ночувати в лiсi, але реву звiрiв вiн не чув жодного разу. Тварини тут так само безголосi, як i люди. I всi травоїднi, жодного хижака. Навiть шестилапi "тигри" живляться плодами, а нападати на ворогiв їх привчили довготривалим тренуванням.

А одного разу в густому лiсi Яворович раптом почув якесь до болю розпачливе кугукання. Аж стрепенувся, вловивши звук. Став, як укопаний, зупинилися i його мовчазнi супутники. Петро вказав їм на невеличку птицю, що сидiла на гiлляцi i, надуваючи собi воло, переривчасто, наче з болем, кугукала.

- Ку-у-гу... Ку-у-гу...

Нiби скаржилась комусь на свою самотнiсть.

- Бiдна моя, - промовив до птицi Петро. - Може, й ти з Землi прилетiла?

Пташина повернула голову на звук i, здається, з цiкавiстю подивилася на людину. А тодi знову надула воло i почала квилити:

- Ку-у-гу... Ку-у-гу...

Сини Риби мовчки спостерiгали цю сцену. Вони бачили, що Петро ворушить губами i то заглядали йому в рот, то дивилися на птаха, в якого надувалося воло. Мабуть, їх дивувала розмова людини з птахом. А Яворовича це зворушило до слiз, бо ось уже скiльки вiн чує тут лише свiй голос, лише свiй. Та коли птиця iз тим жалiбним кугуканням лишилася десь позаду, тиша, нiмота здалася йому ще густiшою, ще нестерпнiшою. I Петро почав спiвати:

Знову цвiтуть каштани,

Хвиля днiпровська б'є...

Молодiсть мила, ти щастя моє!

У словах пiснi виливав свою тугу за Землею - зеленою, спiвучою планетою. До болю схотiлося туди, на сонячнi простори, до людей. "Лiтак... Де мiй лiтак? - подумав, наче прокинувся Петро. - Скiльки ж можна отут блукати? Досить!"

Торкнув синю руку одного iз своїх супутникiв, зупинився i почав енергiйно жестикулювати. Вони стояли мовчазнi, як i дерева навколо. Тодi Яворович узяв плитку i намалював свого ракетоплана.

У вiдповiдь на чотирьох великих плитках вони накреслили територiю Країни Щитiв, позначили селища Яворович нарахував їх бiльше двохсот. Виявилось, що вiн мусить побувати в кожному мiстi! Так вирiшив отой сухорлявий венерiєць з високим волоссям, який скiнчив миром конфлiкт мiж Петром i Синами Риби Хто вiн у них - вождь чи жрець, - Яворович так i не взнав. Та це й не має значення, головне, що його вказiвки всi стараються виконати якнайретельнiше. А вiн вирiшив, що коли Могутнiй Гiсть i Добрий Захисник вiдвiдає всi мiста Країни Щитiв i його побачить увесь народ, отодi нарештi вiйна завершиться перемогою Синiв Риби! Гiсть - їхнiй Брат: вiн зайшов у воду, щоб показати це i малює рибу, з якої вийшов.

Поглянув Петро на карту i тяжко зiтхнув. Уже десятий день ходить вiн по країнi, а вiдвiдав лише п'ять мiстечок. Досi його бажання спiвпадали з бажанням гостинних господарiв. Але обходити пiшки таку величезну країну.. Це треба принаймнi рiк! На "Астероїдi" подумають, що вiн загинув, та й все рiвно, хоча б i звiстку їм подати, "Астероїд" не зможе так довго перебувати коло Венери, вiн мусить певного дня стартувати, а пропустить термiн - не потрапить на Землю...

Що ж робити? Венерiйськi лiси поглинули ракетоплан, i Петро не зможе його знайти без допомоги Синiв Риби. Знову сiв i, поклавши на колiно плитку, почав малювати лiтака i пунктиром стежку до нього. Сини Риби мовчки подивилися на цей малюнок i... рушили вперед. Мусив i Петро йти. "Ех, коли б оце хоч мотоцикл! - подумав космонавт. - А то поки дiйдеш..."

Почало темнiти. Венерiйцi добре бачать i в темрявi, а Петровi доводиться орiєнтуватися по блiдих люмiнесцентних свiтлячках, що шнурами тягнуться вздовж стежки. Лiхтарем не користувався, бо яскраве електричне свiтло просто слiпить венерiйцiв. якi нiколи не бачили Сонця.

Глупої ночi прийшли вони до мiста, розташованого на морському березi. їх зустрiли при виходi з лiсу i повели до берега, де юрмився великий натовп.

ВАЛЬПУРГIЄВА НIЧ