Iстина поруч

"Мiй любий, - сумовито говорила Гiлка, - ти усвiдом i закарбуй собi в пам'ятi те, що зараз почуєш. Досi увесь рiд Синiв Риби тiльки iзолювали, тримали в оточеннi - для якогось великого експерименту. I ось ця епоха минула, Сини Риби випили свiй час, вичерпали його день за нiччю, хоч вiн плинув довжелезною рiкою. Лишилися краплi, бо невблаганна мудрiсть Головатих - творцiв i руйначiв - от-от закриє шлюзи. Завершився iсторичний цикл, i весь народ Країни Щитiв мусить пiти у небуття, розчинитися у Невiдомостi, вернутися туди, звiдки вийшов. Коло замикається. Мусить здiйснитися воля великого розуму Головатих, що є джерелом життя i небуття. Так-так, мiй любий, гака їхня воля, такий непохитний закон. Великий Розпорядник вирiшив знищити Країну Щитiв. Уже завершено пiдготовку, вже зiбрано могутню силу, i вона чекає лише iмпульсу. Безлiч Головатих виробили в собi здатнiсть концентрувати своє випромiнювання в потужний пучок. Тепер кожен з них може посилати на величезну вiдстань бiохвилi такої сили, що проти них немає захисту. Загибель впаде на Синiв Риби, де 6 вони не були. Усе живе поляже, навiть дерева... В тобi хвилями ходить напруга, мiй любий, але ти мусиш скоритися, i, може, Велика Мудрiсть дасть нам днi i ночi, i ми вип'ємо їх разом з тобою, у парi. Це ж безглуздо гнiватись на закони Невiдомостi, адже ми з тобою все одно не вiчнi".

"Ми не вiчнi, а рiд наш вiчний! - вiдповiв юнак, а в усьому тiлi його наче блискали блискавки i гримiли громи. - Ходiмо до своїх - попередимо, пiдготуємось!.."

"Марнi поривання, любий".

"У нас теж велика сила!"

"Все враховано, проаналiзовано, виверено".

"Тiкаймо!"

"Лишайся тут".

"В оцiй норi?"

"Законам Невiдомостi треба пiдкорятись".

"Побачиш, я визволю тебе звiдси, Гiлко, визволю тебе вiд твого страху!"

Вона взялася рукою за його волосся, стиснувши тугий жмут. Петро не знав, що це засiб заспокоєння, i з цiкавiстю стежив за рухами дiв чини. Зафiксувати цю сценку на кiнострiчку не змiг: в печерi було напiвтемно.

"Не заспокоюй мене, Гiлко, бо хiба можна бути спокiйним, коли пiднято спис на батькiв i братiв, на минуле i майбутнє рiдного роду! Я зараз же йду до нього..."

"До Великого Розпорядника? Я не пущу. Загинеш!"

Рожевий легко вiдштовхнув її i подався з печери. Яворович пiшов за ним. А вслiд поспiшила i Гiлка, схожа на бджолу в своїй золотистiй одежi...

ЮПIТЕР ГНIВАЄТЬСЯ

Як не намагалася Гiлка стримати свого коханого, не допустити безрозсудства, вiн смiливо наблизився до Головного Розпорядника. Пiд лiвою пахвою темнiла трубка. Все його єство аж бринiло вiд напруги, вiн був готовий навiть загинути аби тiльки пожбурити оцiй жорстокiй головi свою правду.

I ось вiн став проти бiлої кулi на вiдстанi польоту стрiли невеличкий, але красивий у своїй рiшучостi.

"Я хочу говорити з тобою, Великий Розпоряднику!"

"Те, що ти хочеш сказати, я вже знаю".

Рожевий мiцнiше притиснув трубку, ступив крок уперед.

"Виходить, правда, що ти замислив знищити Синiв Риби i всю нашу Країну Щитiв?!"

"Що ти розумiєш у цьому, роботе? Коли б ти знав, скiльки бiологiчних рiзновидiв менi доводилось виводити з Небуття i повертати їх назад, то не виголошував би марних запитань".

"Хiба ж це..." - почав Рожевий, але думка його урвалася. Вiн побачив, що з-за бiлої кулi, наче з легкого туману, до нього простує... точнiсiнько i який самий юнак, як вiн. Така постать, така хода, навiть одяг не новий, тiльки що свiжий, не поношений.

Побачивши двiйника свого коханого, Гiлка затулила очi долонями. Рожевий мимоволi позадкував.

Та це було лише першої митi. Гордий Син Риби опанував себе i зупинився.

"О Великий Розпоряднику! - пiдняв вiн руку. - Я визнаю, що ти наш творець, менi не потрiбно доказiв..."

А двiйник пiдходив ближче - вже видно було, як здiймаються i опускаються його груди при диханнi.

"...Але нищити своїх дiтей - це жорстоко i безглуздо".

Точна копiя Рожевого зупинилась перед ним i промовила його ж голосом:

"Вгамуйся. Найвища мудрiсть - пiдкорення ритмам злетiв i падiнь. Ходiмо, Гiлко..."

Не встиг цей другий доторкнутися рукою до Гiлки, як у груди йому впилася хижа стрiла. Вiн схитнувся i впав мертвий.

"О Великий Розпоряднику, а коли ви всi станете перед лицем Матерi Невiдомостi..."

В туманi, що оповиває бiлу кулю Розпорядника, бовванiє постать. Ось вона рушає, наближається. У Гiлки тремтять руки - ще один такий самий, як її коханий!

"Вгамуйся, - промовила постать знайомим, рiдним голосом. - Це марне опинатися несхитному Законовi Оновлення".

"Виходить, тiльки для нас цей закон?"- гукнув Рожевий до кулi.

Але вiдповiв йому новий двiйник:

"Все пiдкоряється цьому Законовi. Мозок Головатих безперервно, краплина за краплиною, оновлюється. В цьому їхнє безсмертя. А замiсть нашого роду з'явиться iнший..."

"I ти, пiдкiнчик, говориш про "наш рiд", - обурився Рожевий.- Чи ти його вiдчуваєш? Чи живеш ти його болями, його радощами?"

"Я такий же, як i ти".

"Нi, не такий! - заперечив Рожевий. - Ти не маєш того, що ми набули в процесi розвитку. Хоч i мислиш, але ти манекен. Ти не любиш i не можеш любити життя!"