Локвук & Ко: Тінь, що крадеться

Наша команда озброїлась люстерками — агенти тинялися з ними туди-сюди, раз по раз перелякано озираючись на темні закутки. Мені до останньої хвилини люстерко було ні до чого — я цілком сподівалась на свої відчуття й дослухалась до звуків. Тепер, одначе, ситуація змінилась. Я підняла люстерко так, щоб у ньому було видно кімнату.

— Гарненька штучка!— зауважив череп. — А яка оправа! О-о, як я люблю цих рожевих поні й веселки!

— Я ж купила його в крамниці іграшок! Не було часу на пошуки чогось соліднішого!

На поверхні люстерка вигравало місячне світло. Я глибоко вдихнула й притулила лікоть до грудей, щоб не тремтіла рука. Поволі мені стало видно віконну раму, обабіч якої висіли дешеві штори. Біля підвіконня стояв письмовий стіл зі стільцем. Я повернула люстерко — в ньому промайнули освітлена місяцем підлога, ще один письмовий стіл, канцелярські шафи, горщик з якоюсь виткою рослиною на стіні, обшитій темними панелями...

Нині це була звичайнісінька конторська кімната, але за давніх часів вона слугувала спальнею. Місцем, де люди давали волю своєму гніву та ревнощам, де колишня любов оберталась на ненависть. Мушу зауважити, що ніде не з’являється стільки привидів, як у спальнях. Тож не варто дивуватися, що саме тут зустріла свою смерть і Емма Марчмент.

— Я не бачу її, — сказала я. — Черепе, де вона?

— В дальньому правому кутку. Наполовину зовні, наполовину всередині тієї штуки, яку колись називали «бюро». Вона простягає руки, ніби хоче пригорнути тебе... Ой, які в неї довгі нігті!

— Чого це ти розбідкався, як перекупка на йоркширському базарі? ГЬді вже лякати мене! Краще попередь мене, якщо вона рушить сюди. Негайно. І годі молоти язиком!

Я промовила це впевненим, рішучим голосом. «Ніколи не виявляй ні тривоги, ні страху: це лише підживлює привидів» — одне з найголовніших правил будь-якого агента. Проте я розуміла, що треба бути напоготові. Тому моя вільна ліва рука лягла на пояс — між рапірою й каністрами з магнієм.

Я на мить відвернулась від люстерка. Еге ж, праворуч у кутку стоїть бюро. Куток дуже темний — місячне світло майже не сягає туди. Хоч як придивляйся, мало що там розгледиш.

Та-ак, стривайте-но... Я знову поглянула в люстерко й почала тихенько повертати його — над столами, повз горщик із рослиною, вздовж обшитої панелями стіни, до кутка з бюро...

Ось він! Привид, що легенько гойдається в повітрі!

Хоч я й сподівалась побачити Гостю, проте все одно мало не впустила люстерко.

Худорлява кощава постать, закутана в білу смертну сорочку. Мертвотно-бліде обличчя, облямоване серпанком скуйовдженого волосся. Чорні очі, що зирять просто на мене. Біла шкіра, наче розтоплений віск, обліплює череп. Голова тримається на тоненькій курячій шиї. Сорочка вкрита темними плямами, рот широко роззявлений, руки підняті, пальці тягнуться до мене... А нігті на цих руках і справді довжелезні.

Я ковтнула слину. Без люстерка й без підказки черепа я могла б підійти до цих рук упритул, і тоді...

— Я бачу її, — сказала я.

— Бачиш.? Чудово, Люсі. А тепер вибирай, що ти хочеш: жити чи померти?

— Звичайно, жити.

— Тоді клич усіх інших.

— Ні, ще зарано, — люстерко в моїй руці знову затремтіло. Бліда примара зникла. Мені слід було добре поміркувати, перш ніж братися до діла.

— Я розумію, що вони дратують тебе, — провадив че-pen. — Але тут тобі самій не впоратись. Пора нарешті звикнути, що тепер так буде завжди...

— Я вже

звикла!

— БоЛоквуд...

— Що мені до Локвуда?! Замовкни врешті-решт! Ти ж знаєш, що зараз мені потрібна тиша! — я глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, і ще раз покрутила люстерком, аж поки знову побачила моторошне лице з волоссям, схожим на цукрову вату.

Вона встигла підібратися ближче? Можливо. Обличчя її ніби стало більшим. Чи це тільки мені здається?

Зі склянки знов обізвався череп:

— Тільки не кажи, що ти зважилась на цю дурницю! То була стара зла відьма, й тепер їй кортить завдати тобі шкоди! Не треба її займати!

— Я сама знаю, що мені робити! І ніяка це не дурниця! — відповіла я, підвищивши голос, і запитала: — Еммо Марч-мент? Я бачу тебе. Я чую тебе. Скажи, чого ти хочеш? Скажи мені. Я допоможу тобі.