Локвук & Ко: Тінь, що крадеться

Потім привиди заворушились. Спочатку один, тоді другий, третій—і вже ціла зграя Гостей посунула до брами, ніби відгукнувшись на нечутний нам заклик. Дехто з них рушив не через браму, а в обхід. Я побачила їхні порожні обличчя з дикими темними очима, почула тріск їхніх кісток. Усе це відбулося так швидко, що ми з Локвудом не встигли навіть зреагувати. Здавалося, що секунда — і вони полинуть просто на нас, проте останньої миті ця пекельна компанія знялась угору, покружляла над огорожею й полинула до гаю

вслід за Тінню. Тріск кісток ущух. Розвіявся й шлейф крижаного повітря.

Ми стояли нерухомо. Кладовище знову було тихе, порожнє, осяяне місячним світлом.

На дереві за нашою спиною зненацька прокинувся чорний дрізд і проспівав коротеньку, гарну й сумну пісеньку, а потім замовк. Ми з Локвудом і далі нерухомо стояли біля огорожі, на невисокому схилі.

А тоді я відчула, що він і досі стискає мою руку.

Водночас зі мною відчув це й Локвуд. Відпустивши одне одного, ми вхопилися за свої робочі пояси, щоб за першої ж потреби витягти рапіру або соляну бомбу. Локвуд кахикнув. Я відгорнула з чола волосся. Ми затупцювали на місці, човгаючи підошвами об землю, вкриту памороззю.

— Що то був за дідько? — запитала я.

— Тінь? — Локвуд поглянув на мене з-під своїх патлів. — Звичайно ж, Тінь... — Він хитнув головою. — Не маю жодної гадки. Знаю одне: це та сама тварюка, про яку розповідав нам Денні Скіннер. Розмір, обриси, вогонь... чи примарний, чи справжній... усе збігається. І мерці, що прямують за нею... ти бачила їх? Привидів?

— Бачила, Локвуде. Все точнісінько так. як казав Денні. Та сама потвора, що викарбувала на хресті, — Збирач Душ. Він піднімає мерців з їхніх могил!

— Я в це не вірю.

— Не віриш? Власним очам?

Він нічого не відповів.

— Ти ж бачив

їх, Локвуде!

— Нам треба повернутись до друзів. 1\т не найкраще місце для суперечок.

Над гаєм у повітря пурхнула зграя пташок. Лопотячи крильми, вони покружляли над вершиною Стрілецького пагорба й полетіли собі геть. Ми зійшли схилом униз і мовчки подалися назад до готелю.

Невдовзі з нічної пітьми повернулися наші колеги: видно було, що вони з успіхом дали раду й безокій дівчині, й ще кільком тутешнім ГЬстям. Ми почули їхні радісні голоси ще до того, як побачили їх самих, а потім вони всі разом увірвалися до пивнички: Джордж із Кіпсом — сперечаючись про якісь дрібнички на малі, а ГЬллі — старанно протираючи свій клинок гарненькою блакитною ганчірочкою. Ми з Локвудом тим часом мовчки сиділи в темряві, ледве під-свіченій червоними жаринами, що дотлівали в каміні.

— Поза всяким сумнівом, — мовив Локвуд, закінчуючи розповідь про наші з ним пригоди, — ми бачили Тінь, що крадеться. Це єдине, що я можу зараз сказати напевно.

— Не забувайте, — додала я, — що ця Тінь здатна баламутити інших привидів. Її туманний плащ, як ополоник у каструлі з супом: ворухнеш ним — і на поверхню спливе всілякий овочевий дріб’язок. Привиди один за одним аж вискакували з-під землі, щоб полинути вслід за Тінню до гаю!

— Шкода, що я цього не бачив, — зітхнув Джордж. — Дивовижне видовище! Неймовірне!

Його окуляри блищали, він сидів на столі й шалено вимахував ногами в повітрі.

—До речі, а на кладовищі всі мерці повиходили з могил? — поцікавився Кіпс. — Чи лише деякі?

— Більшість, — відповіла я, — хоч і не всі. Може, це збирання душ так і працює? Щоправда, Локвуд так не вважає...

Саме про це ми з Локвудом щойно сперечались, сидячи біля майже згаслого каміна й чекаючи на друзів.

— Авжеж, — сердито обізвався Локвуд. — Бо ця тварюка не збирає ніякі душі. Не знаю вже, хто вона така, ця Тінь, але безперечно не ангел і не демон, що прийшов сповістити про день Страшного Суду. Що ж це, в дідька, за вісник, коли він з’являється тут щотижня? Прошу вас, викиньте з голови оті дурні малюнки на хресті.

— Але ж Тінь піднімає мерців з їхніх могил, Локвуде!

— Ой, Люсі, дай мені перепочити.

— Хто-небудь хоче какао? — весело прощебетала Голлі. — Тут у пана Скіннера за прилавком ціла схованка пакуночків. Піду поставлю чайник.

— Із цією тінню пов’язане щось серйозне й таємниче, — зауважив Кіпс. Він зняв окуляри й повісив їх за ремінець на гачок вішака. Круг його очей видніли червоні кола. — Таке, що перелякало навіть тебе, Локвуде. Я й не думав, що коли-небудь побачу тебе таким.

— Я нітрохи не злякався! — згорнув руки на грудях Локвуд. — Джордже, скажи-но, невже я здаюсь тобі переляканим?

— Так і ще раз так. Тут я вперше ладен погодитись із Кіп-сом, — Джордж моргнув, хитнув головою і з щирим подивом додав: — Цієї ночі в нас багато що трапляється вперше.

— Гаразд. Можливо, ця Тінь справді трохи спантеличила нас із Люсі, — промовив Локвуд, помовчавши з хвилину- — Бо вміння піднімати мерців з могил—це лише одна з химерних речей, пов’язаних із цим привидом. Той хлопчина. Денні, казав чистісіньку правду. За Тінню справді тягнеться смуга

- туману, й її справді оточують потойбічні вогники. І пересувається ця Тінь якось дивно... — він зітхнув. — Ти ніколи не читав про щось подібне, Кіпсе?