Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Ііі задоволене хихикнув.

- Згода на що? - перепитав капітан.

- Не розмовляйте. Я повинен вручити вам одну річ. Візьміть оцей ключ.

Капітан аж зашарівся від задоволення.

- Для мене це велика честь, - почав він.

- Це не ключ од міста, дурню! - одрізав Ііі. - Просто ключ від дверей будинку. Ідіть коридором до кінця й одімкніть великі двері. Коли зайдете всередину, двері за собою зачиніть. Переночуєте там, а зранку я пришлю до вас містера Ккк.

Капітан нерішуче взяв ключа. Хвилину він стояв, утупивши очі в підлогу. Хлопці теж не ворушилися. Здавалося, в їхньому тілі не лишилося жодної кровинки і ані краплини того запалу, який наснажив їх на міжпланетну подорож.

- Що таке? Що з вами сталося? - запитав Ііі. - Чого ви чекаєте? - він підійшов до капітана й почав вдивлятися йому в обличчя своїм пронизливим поглядом. - Що там у вас, кажіть!

- Все ж таки, я гадаю, можна було б... - почав, затинаючись, капітан. - Я маю на увазі, що коли подумати про те, як ми... Бачите, це була дуже небезпечна подорож, ми подолали величезну відстань. То чи не могли б ви потиснути нам руки і сказати: “Ви, хлопці, молодці!” Як на вашу думку?.. - капітанів голос завмер.

Ііі простяг йому свою руку.

- Вітаю вас! - промовив він з холодною посмішкою. - Вітаю! А тепер мушу залишити вас. Ідіть з ключем туди, куди я наказав.

І, вже не звертаючи на гостей ніякої уваги - так, ніби вони провалилися крізь підлогу, - Ііі почав ходити по кімнаті, шукаючи потрібні йому папери і складаючи їх у маленьку папку. Він пробув у кімнаті ще хвилин п’ять, але не сказав жодного слова четвірці людей, що стояли, схиливши голови. Ноги у них підгиналися, в головах наморочилося. Коли Ііі виходив з кімнати, він пильно вивчав свої нігті...

Земляни мовчки побрели світлим коридором до великих дверей, що сяяли сріблом. Одімкнули їх срібним ключем, переступили через поріг і щільно причинили Двері.

Вони опинились у величезній залі, залитій сонячним світлом. У залі було багато марсіан. Чоловіки й жінки сиділи за столами або стояли групами, ведучи жваві розмови. Зачувши стукіт дверей, усі повернулися до новоприбулих.

Один марсіанин вийшов наперед і вклонився.

- Я містер Ууу, - відрекомендувався він.

- А я капітан Джонатан Вільямс із Землі, з міста Нью-Йорка, - без особливого ентузіазму відповів капітан.

І зразу зал вибухнув вітальними вигуками. Від крику задрижало склепіння. Всі кинулися до землян, вимахуючи руками, радісно галасуючи, перекидаючи столи. Марсіани схопили чотирьох гостей і посадовили їх собі на плечі. Шість разів пронесли їх галопом навколо залу, шість разів усі зробили повне коло, підстрибуючи й співаючи.

Земляни були такі приголомшені, що якусь хвилину безтямно дивилися на вируючий за ними натовп і аж потім почали сміятися й перегукуватися:

- Ого-го! Це вже по-моєму!

- Оце, хлопці, зустріч! Ура!

Щасливі, вони моргали один одному, плескали в долоні, знявши над головою руки.

- Слава! - ревів натовп.

Нарешті земляни опинилися на столі. Крики завмерли, і в залі стало тихо.

Капітан від зворушення мало не плакав.

- Дякую вам. Мені дуже-дуже приємно, що ви нас щиро привітали.

- Ми хочемо почути вашу розповідь, - сказав Ууу.

Капітан відкашлявся й почав.

Зал охав і ахав, слухаючи про те, як вони потрапили на Марс. В кінці свого виступу капітан одрекомендував членів своєї команди. Кожен з них виголосив невеличку промову і був винагороджений громовими оплесками.

Ууу поплескав капітана по плечу.

- Як приємно зустріти земляка. Адже я теж прибув із Землі.

- Яким чином?

- Нас тут багато з Землі.

- Ви? З Землі? - капітан здивовано витріщив очі. - Чи ж це можливо? Ви прилетіли сюди на ракеті? Невже міжпланетні подорожі здійснювалися протягом багатьох сторіч? - розчаровано допитувався він. - А звідкіля... з якої ви країни?

- З Туїереол. Я перенісся сюди багато років тому за допомогою духовної енергії мого тіла.

- Туїереол? Такої країни я не знаю. А що це за духовна енергія тіла?

- І міс Ррр теж із Землі. Чи правду я кажу, міс Ррр?

Міс Ррр хитнула головою і якось дивно засміялася.

- Тут є й інші вихідці з Землі: містер Ввв, і містер Ггг, і містер Ффф.

- А я з Юпітера, - заявив один, кокетливо підморгуючи.

- А я з Сатурна, - озвався інший, лукаво позираючи на капітана.

- Юпітер, Сатурн, - пробурмотів капітан, збентежено блимаючи очима.

У залі запала тиша. Капітан обвів поглядом людей, що стояли навколо нього і сиділи за столами, їхні жовті очі гарячкове блищали, щоки у них позападали. Не зауважив капітан ніяких готувань до бенкету: столи були порожні. Зате помітив він, що в залі немає вікон-світло, здавалося, проникало крізь стіни - і були тільки одні двері.

Капітан наморщив лоба:

- Нічого не розумію. В якій частині земної кулі розташована країна Туїереол? Чи далеко вона від Америки?

- А що таке Америка?

- Невже ви ніколи не чули про Америку? Ви кажете, що прибули з Землі, - і не знаєте Америки.

Ууу сердито випростався:

- Землю вкривають моря, і тільки моря. На ній жодного клаптика суходолу. Я сам із Землі, і я це добре знаю.