Мартин Боруля

Мартин. Ага! Ну, бiжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничевi.

Омелько i Трохим виходять.

Ще спить. Сказано, чиновний чоловiк, не то що простий   шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а вiн схопиться i гасає по хазяйству!.. Нащо вже я, от, здається, зовсiм вибився на дворянську линiю, а не можу уранцi довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсiм другу пиху тобi дає. Прийшов хто рано, чи там яке дiло по хазяйству, а ти спиш! «Дома пан?» — питають. «Та ще сплять!» О! I всi на пальчиках… Безпремiнно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи нi, а буду лежать до снiданку.

Омелько несе ночви i вiдро води.

Що це?

Омелько. Та умиваться ж.

Мартин. Ну i що тобi сказать? Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тiлько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловiка…

Омелько. Та я ж письмоводителевi над ночвами цiле вiдро води на голову вилив.

Мартин. То iнча рiч — чоловiк сирий i на похмiлля.

Омелько. А цей хiба тверезий вчора лiг?

Мартин. Не твоє дiло! Iди вiзьми велику дерев'яну миску i води в полив'яний глечик.

Омелько. I щоб то вiдразу сказать, а то носись. (Пiшов).

Мартин(один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нiчого не тяме.

Омелько вертається з глечиком i мискою.

Там постав, i якщо спить, то навiдайся через яке время.

Омелько пiшов у другу хату, входе Палажка.

Спить ще. А що, як там, душко, у тебе: чи все готово?

Палажка. Поки люде посходяться, усе буде готово.

Входе Омелько.

Мартин. А що?

Омелько.

Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бiк i знову захрiп.

Мартин. Навiдайся ж опiсля.

Омелько. Може б, я там посидiв, поки прокинеться?

Мартин. Опiсля, кажу тобi. Чого ти там будеш стирчать, ще й сам заснеш.

Омелько. А потiм прозiваю — будете лаять.

Мартин. Не патякай! Поклич панночку. Де вона?

Омелько. Порося патрають.

Мартин. О-о-о!.. Нехай одягнеться i сюди йде.

Омелько пiшов.

(До Палажки). Я ж тобi казав, я ж тебе прохав, щоб ти їй не давала нiякої роботи, руки чисто порепаються, — а ти порося її заставила патрать!

Палажка. Та цить уже, не гримай! Який же чорт буде обiд варить, коли робiтницi не тямлять нiчого.

Мартин. Палазю, Палазю, не кричи, душко, а то почує. Ну, iди, душко, сама обiд готов, а вона нехай ще побуде з женихом.

Палажка. А ти ж з ним балакав?

Мартин. Та ми вже зовсiм скiнчили з ним: п'ятсот рублiв приданого, весiлля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо i деякi предмети на продовольствiє i хату поставить у городi — мiсце у нього є.

Входе Марися.

Ну, то iди ж, Палазю, щоб справдi там робiтницi не нашкодили чого в обiдi, а то замiсть поросяти подадуть обгорiлий оцупок.

Палажка пiшла.

Ну, моя дитино, я вже скiнчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весiлля.

Марися. Не любите ви мене… випихаєте з дому…

Мартин. Я тебе не люблю! Господи! Душу свою готов тобi вiддать!.. Для кого ж я побиваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще бiлий хлiб, нiж чорний, краще пан, нiж хам! I батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокiйно, бо душа моя знатиме, що мої унуки — дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля! Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усiх бояться, усiх лiчить вищими вiд себе! I дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував i знаю. Не хмурся ж, не хмурся… Жених вийде, а ти сядь за п'яльцi, будь з ним приязна. Сядь, доню, за п'яльцями якось пристойнiше сидiть… так, нiби за роботою. (Садовить її). Отак. Я ж зараз вернуся, а ти поводься з женихом як слiд дочцi Мартина Борулi, уродзоного шляхтича! (Пiшов).

ЯВА III

Марися, потiм Омелько, проходе у кiмнату, де спить Нацiєвський.

Марися(одна). Ох тату, тату! Якби ви знали, як менi тяжко слухать вашi речi! Наче тронулись, борони боже. Що менi робить? Щоб не сердить батька, я тим часом покiрствую, а чого наговорю жениховi, то нехай тiлько слуха! Коли ж i пiсля того не одчепиться, то пiду вже на одчай: нехай хоч б'ють, хоч рiжуть — однаково!

Входе Омелько.

Омелько(несе обома руками миску, а в мисцi глечик). Вже одягся! Ну, жених!.. Яка у нього червона жилетка, аж очi в себе вбирає!.. Одчинiть менi дверi, а то воду розхлюпаю…

Марися одчиня.

Хоч би нас почастували добре на заручинах, дома не страшно й випить… (Вийшов).

Марися(одна). Виходь, виходь скорiй… Може, сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.

ЯВА IV