Мартин Боруля

Палажка. То чом же ти менi не сказав? А то: i слiпа, i глуха — тiлько роздратував мене… Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?

Мартин. I питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в нiй батькова кров, розбере, не бiйсь, де пан, а де мужик!

Палажка. Дай боже! Хiба я їй ворог?

Мартин. I я не ворог своїм дiтям, хочу обох дiтей пристроїть по-дворянськи!.. Тiлько ти, Палазю-душко, здiлай милость, не супереч менi, слухай мене.

Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.

Мартин. Ну, годi! Сiдай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю i… кофiю. Чай я пив i знаю, як його настановлять, то сам тобi розкажу; а кофiю не знаю, як роблять... Пiди ти зараз до Сидоровички — вона зна — i повчися у неї. I розпитай гарненько, як його роблять i коли його подають: чи до борщу, чи на нiч?

Палажка. А коли ж приїде жених?

Мартин. От Омелько привезе звiстку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствiя вийдуть.

Палажка. То я ж зараз i пiду, бо, може, сьогодня й привезе.

Мартин. Iди, iди, душко! Та розпитай гарненько про всi звичаї i порядки дворянськi.

Палажка пiшла.

ЯВА III

Мартин, а потiм Трохим i Омелько.

Мартин(один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечiр Протасiя; вiн гарно i багато умiє балакать… А важко i в дворянствi жить: розходу, розходу, — самим уробить якось не приходиться…

Входе Трохим.

Трохим. Пане! Наших двi пари волiв i двi корови зайняв економ у двiр.

Мартин. Де ж вони паслись?

Трохим. Та в чередi, з череди й зайняв!

Мартин. Як вiн смiв?!

Трохим. Так пан Красовський звелiв.

Мартин. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?

Трохим. Каже, що на вас накинули чинш i поки не заплатите — не вiддасть.

Мартин. Не вiддасть?.. Бери палицю i менi знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!

Трохим.

Нi, пане, я не пiду. Вiн похваляється i вам на спинi горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спинi горба надрюкую.

Мартин. Хто це казав?

Трохим. Економ.

Мартин. О, хлоп поганий! Вiн, наймит Красовського, менi горба зробе? Менi?.. Та я… Запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабiж, грабiж!…

Трохим. Нема ж натачанки ще з города.

Мартин. Бiжи до Сидоровички, позич.

Трохим пiшов.

Граблять!.. Граб… Граб… Це менi ще i на руку — нехай граблять!.. Разом за все отвiт даси! Нi, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що дiло в герольдiї… апеляцiя… стрiчний iск йому в печiнку сiли… О пресвята дiво! Вмiшайся в моє дiло, поможи менi ворога свого доканать.

Входе Трохим

Трохим. Там прийшов Омелько.

Мартин. Який Омелько?

Трохим. Та наш же Омелько.

Мартин. Сам?

Трохим.

Сам.

Мартин (набiк). Що ж це за знак: i забарився, i жениха не привiз? (До Трохима). Запрягай же свiжих коней у нашу натачанку, та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз iде в хату…

Трохим. Вiн боїться iти в хату.

Мартин. Чи ти не здурiв? Чого вiн боїться?

Трохим. Та коней наших покрали в городi.

Мартин. Як?.. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Бiжить до дверей). Омелько! Iрод! Супостат! Iди в хату!

Входе Омелько, босий.

Мартин. Де конi, азiят?

Омелько. Украли.

Мартин. Украли?

Омелько.

I чоботи, i кобеняк украли…

Мартин. Як же в тебе голови не вкрали?

Омелько. Бо нiкому не потрiбна: у кожного є своя, хоч поганенька.

Мартин. Що ж менi тепер з тобою робить? Га? Що?.. Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився, кажи: шкуру з тебе здерти?.. Розказуй, анахтема, як було дiло?

Омелько. Та так було дiло. То як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. Послали за горiлкою, панич достали сало, курей i прийнялися трощить та пить. А далi, спасибi їм, i мене почастували; а чарка така, що й собака не перескочить; я довго не хотiв випить повної i таки випив; випив, закусив салом — у мене з дому було своє сало i хлiб…

Мартин. Мерщiй розказуй! Ти з мене печiнки витягнеш.

Омелько. Не перебаранчайте, пане, бо ви мене зiб'єте з пантелику.

Мартин. Я тебе з нiг зiб'ю i шерсть на тобi вискубу!

Омелько. От я й забув, що казав.

Мартин. Говори, говори, бiсова патяка, буду мовчать, говори!..

Омелько. Випив, закусив салом.

Мартин. Ну?

Омелько. У мене з дому було своє сало i хлiб.

Мартин(крiзь зуби). Чув, чув!..