Читаем Мене називають Червоний полностью

Ви вже, мабуть, помітили: батько душі в мені не чує. До мене в нього народилося троє синів, та Аллах забрав їх до себе. Я ж, дочка, залишилася на землі. Тато тремтить над кожним моїм кроком, проте я вийшла заміж не за того, кого б він хотів, а за уподобаного мною сипахія. Як послухати мого батька, то моїм нареченим мав би бути освічений, могутній володар, багатий, мов Гарун,[61] і котрий тямиться на живопису, мистецтві — такого я б зроду не дочекалась. А про красу мого майбутнього чоловіка ходили чутки; якось я знайшла слушну мить і дала йому знак про себе; він постав переді мною, коли поверталася з лазні, — мої очі враз загорілись, і я закохалася з першого погляду. Це був зеленоокий красень з білосніжним тілом і смаглявим лицем, руками, мов із сталі, але тихий та безневинний, як дитя уві сні. Усі свої сили він віддав війні, знищенню людей, здобуттю трофеїв. Напевне, тому від нього тхнуло ледь уловним запахом крові. Однак удома чоловік був сумирним, мов ягня. Батько дав згоду на моє заміжжя з жебраком-сипахієм, як він його називав, лише тоді, коли я заприсяглася накласти на себе руки. Та сипахій, завдяки своїй мужності й героїчним подвигам у безкінечних війнах, став власником тимару вартістю в десять тисяч акче. Люди нам заздрили.

Коли чоловік чотири роки тому, після війни з Сефевідами, не повернувся з армією додому, то я спершу не переймалася. В походах він не мав спокою, вдосконалював свої військові навички, ганявся в пошуках здобичі, тимарів, муштрував аскерів. Окрім того, були очевидці, котрі бачили, як він відділився зі своїми людьми від загону й подався в гори. Щодня я чекала, що він появиться з хвилини на хвилину, та за два роки помалу звикла, що його немає. В Стамбулі море дружин вояків, які вшилися від них, — зрозуміла я й змирилася зі своїм становищем.

Ночами ми з дітьми тулились одне до одного та зрошували ковдру слізьми. Аби вони не тужили, я вигадувала їм, що чула від когось про тата й він має повернутися до настання весни; потім мої байки потрапляли перекрученими з їхніх уст до чужих вух і поверталися до мене, як «добрі звістки». Я ж вірила кожному, хто їх приносив.

У чоловіка були вельми делікатний батько Абаз, котрий ніколи не зазнав у своєму житті щастя, та брат, такий самий зеленоокий, як і мій чоловік. З ними я мешкала в орендованому будинку на Чаршикапи. З втратою чоловіка, опори цього дому, на нас посипалися біда за бідою. Старий свекор знову взявся за виготовлення дзеркал, роботу, котру вже був кинув після того, як старший син розбагатів у війнах. Неодружений брат чоловіка Хасан працював на митниці, його заробіток був основним для нас, тому він почав корчити з себе главу сім'ї. Якось узимку, коли не було чим платити за оренду, чоловіки поспішно продали на невільничому ринку нашу служницю, котра виконувала хатню роботу. Потім зажадали, щоб я поралася на кухні, прала, прибирала, навіть ходила на базар за покупками. Подібна робота була принизливою для мене, але я змовчала й виконувала її з каменем на серці. Однак тепер у дівера не було рабині, яка б розважала його вночі, й він став налягати на мої двері. Мене охоплював розпач: як бути?

Безперечно, я могла негайно повернутися в отчий дім. Однак мій чоловік офіційно визнавався живим, і кадій[62] вважав, що тоді чоловікові родичі не тільки повернуть мене собі назад, а й принизять нас із батьком, стягнувши з нього гроші за мій прихисток. Звичайно, можна було б спати з Хасаном, котрий був кмітливішим та людянішим за мого чоловіка й, окрім того, безтямно кохав мене. Проте такий непродуманий крок перетворив би мене, Шекюре, на його рабу, а не дружину, борони мене Аллах! Вони нізащо не погоджувалися, щоб кадій визнав мого чоловіка мертвим, бо боялись, аби я не домагалася власного паю з його спадщини й не покинула їх, перебравшись із дітьми до тата, їх повністю влаштовували моє довготривале безпорадне становище й зникнення чоловіка. Якщо чоловік живий, то я, безперечно, не вийду заміж за Хасана, але ж не віддамся й ні за кого іншого. А це прив'язувало мене до того дому, і така невизначена ситуація, коли мій чоловік вважався «зниклим», була їм вигідна. Адже ж не забувайте: я, мов каторжна, виконувала всю хатню роботу, від куховарства до прання. Та ще ж і Хасан кохав мене, неначе несповна розуму.

Для свекра та його сина було б найкраще, якби я одружилася з сином, однак для цього потрібно було через підставних свідків довести кадію, що мій чоловік мертвий.

У тому разі, коли смерть визнають найрідніші йому люди й немає когось, хто зможе це спростувати, то підкуплені за три-п'ять акче свідки можуть переконати кадія, що бачили, як мій сипахій загинув на війні. Але залишалася найбільша проблема: мені не вдавалося запевнити Хасана, що, ставши вдовою, не покину їхній дім, не стану заявляти свої права на майно, а вийду за нього, Хасана, заміж. Я могла викликати в нього довіру й добитися вдівства, тільки якби вскочила в Хасанове ліжко, що сприймалося б як доказ взаємної любові.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее