Читаем Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат полностью

Хранителі Карпат — мольфари

З давніх-давен живуть у Карпатах люди, котрі мають надприродні здібності: вміють читати по зірках, повелівають бурями, громами й дощем, заклинають змій, можуть передбачати майбутнє та минуле, зцілюють смертельно хворих. Досить їм устромити градовий ніж у дерево, як із нього потече молоко. А одним із їхніх найголовніших атрибутів є залізна бартка — маленька сокира. Раз на рік моль-фари йдуть у нікому не відомі печери, аби там провести дванадцять днів і дванадцять ночей, очиститися й відродитися.

Як тільки не називають мольфарів: ворожбити, відуни, віщуни, цілителі, химородники, яритники, відьмаки, потворники, чарівники, примівники, кудесники, планетники… Проте найбільш загальновживаною є назва «мольфар», що сьогодні оповита легендами й асоціюється з карпатськими відунами навіть у пересічної людини. Вперше чутка про мольфарів в Україні з'явилася після оприлюднення повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Сталася ця подія 1911 року. Твір відразу став культовим, про мольфарів заговорили, а через півстоліття, після екранізації твору режисером Сергієм Параджановим, вони набули світової слави.

Основна могутність мольфара полягає в його словах та співах. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожний мольфар має свій неповторний, так би мовити, «стиль роботи». Деяким мольфарам властиві магічні знання від народження, тобто вони отримують їх у спадок від попереднього покоління. Інші ж довго вчаться, аби оволодіти таємничими вміннями. Є серед мольфарів як білі, так і чорні маги, і між ними зазвичай точиться запекла боротьба. При цьому моль-фар має бути глибоко духовною особистістю, оскільки він має справу з вищими силами. У разі коли мольфар порушує закони природи, його магічні можливості можуть несподівано зникнути.

Здавна карпатські чарівники селилися переважно на окраїнах сіл, у високогір'ї, де їх ніхто не знав і не бачив. Охочим доводилося долати чималі дистанції, перш ніж дістатися до до мольфара. Та меншою кількість людей, які йшли до мольфарів, від цього не ставала. Подорожні долали бурхливі потоки Тиси, Прута й інших карпатських рік, переходили напівзруйнованими підвісними мостами-кладками, блукали гущавинами лісу, підіймалися безлюдними кам'янистими стежками, аби тільки поспілкуватися з чарівником. Кожен, хто витримав такі випробування, був гідним того, аби поважний старець вислухав його й дав гідну пораду. Зазвичай у розповідях мольфарів змальовують як химерних і безжалісних істот. Проте це хибне твердження. Насправді це просвітлені і загартовані люди, що вміли бути і вірними приятелями, і щирими порадниками, і побратимами, хоча й скривдити себе також не дозволяли. Чимало байок та легенд складено гуцулами про боротьбу мольфарів з нечистою силою, у яких чарівники виступають не покірними рабами і слугами, а безстрашними охоронцями, переможцями, повелителями тощо.

Зображали мольфарів по-різному. Інколи це були дужі вусаті чоловіки з бородою й важким поглядом, інколи мудрецями в косматій гуні. Іноді й неможливо було пізнати — чи то дядько, чи старець, чи просто легінь, який подався в мольфарство. Багато хто споріднює їх зі старослов'янськими волхвами.

Неодмінними супутниками мольфарів є чорні коти. Це пояснюється просто — саме чорний кіт тонко відчуває ауру людини, енергетику, уловлює її думки, може визначити хворе місце, а також захищає свого хазяїна від усіх можливих вроків та псувань, відвертає блискавки від оселі. Кіт для мольфара є своєрідним оберегом, що уладнює простір, у якому живе й діє чародій.

Відповідно до типу енергії, мольфарів можна розділити на «сонячних» та «місячних», а за різновидами діяльності на:

віщунів, або ворожбитів, — ті, хто відгадує минуле і передбачає майбутнє;

градівників, або хмарників, — ті, хто відвертає град і бурю;

знахарів, або примівників, — ті, хто лікує недуги травами, заговорює хвороби.

Незвичні здібності мольфарів та їх малочисельність лякали звичайних людей, проте страх не заважав їм поважати чарівників. До мольфарів ставилися як до посередників між двома світами — явним і потойбічним. Крім того, часто на них покладали духовну відповідальність за село та його мешканців. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, тому часто таких людей порівнювали з богами.

У цілому, мольфарство є великим мистецтвом і потребує надзвичайної відповідальності, у першу чергу, перед собою, перед нащадками, перед народом. Без цих чарівників світ втратить сенс, усталені цінності. Мольфари — то є автентика Карпат, те, що робить їх жителів унікальним і самобутнім народом, цікавим для світу.

Жіночі персонажі, що ними лякають місцеві жителі

Перейти на страницу:

Похожие книги

Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры
Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры

В книге в простой и увлекательной форме рассказано о природных, духовных, рукотворных богатствах Костромской земли, ее истории (в том числе как колыбели царского рода Романовых), хозяйстве, культуре, людях, главных религиозных центрах. Читатель узнает много интересного об основных поселениях Костромской земли: городах Костроме, Нерехте, Судиславле, Буе, Галиче, Чухломе, Солигаличе, Макарьеве, Кологриве, Нее, Мантурово, Шарье, Волгореченске, историческом селе Макарий-на-Письме, поселке (знаменитом историческом селе) Красное-на-Волге и других. Большое внимание уделено православным центрам – монастырям и храмам с их святынями. Рассказывается о знаменитых уроженцах Костромской земли и других ярких людях, живших и работавших здесь. Повествуется о чтимых и чудотворных иконах (в первую очередь о Феодоровской иконе Божией Матери – покровительнице рожениц, брака, детей, юношества, защитнице семейного благополучия), православных святых, земная жизнь которых оказалась связанной с Костромской землей.

Вера Георгиевна Глушкова

География, путевые заметки