Мойсей

Натомість проф. Я. Ярема в своїй розвідці «Мойсей», поема Івана Франка. Критична студія. В Тернополі 1912 року», зупинився спеціально на аналогії мойого «Мойсея» до поеми Юлія Словацького «Anhelli», написаної біблійною прозою. Розуміється, поема Словацького була мені відома ще в моїх гімназіальних часах у Дрогобичі, і, бувши учеником сьомої чи восьмої гімназіальної класи, я написав про неї польською мовою досить простору розвідку для мого шкільного товариша Косінського, який, перенісшися з Дрогобича до Кракова, попросив мене листовно написати для нього розбір поеми Словацького для тамошнього вчителя польської мови та літератури. Не знаю, що сталося з тою моєю розвідкою, та у всякім разі аналогія між моєю поемою і Словацького «Anhelli-м» дуже далека, полишаючи вже на боці основну різницю настроїв, який у поемі Словацького меланхолійно-песимістичний, а в мене totaliter aliter[5].

Писано дня 3–4 падолиста 1912

Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!Твоїм будущим душу я тривожу,Від сорому, який нащадків пізнихПалитиме, заснути я не можу.Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,Тяглом у поїздах їх бистроїзних?Невже повік уділом буде твоїмУкрита злість, облудлива покірністьУсякому, хто зрадою й розбоємТебе скував і заприсяг на вірність?Невже тобі лиш те судилось діло,Що б виявило твоїх сил безмірність?Невже задарма стільки серць горілоДо тебе найсвятішою любов’ю,Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’юТвоїх борців? Йому вже не пишатьсяУ красоті, свободі і здоров’ю?Задарма в слові твойому іскрятьсяІ сила й м’якість, дотеп і потуга,І все, чим може вгору дух підняться?Задарма в пісні твоїй ллється туга,І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,Надій і втіхи світляная смуга?О ні! Не самі сльози і зітханняТобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.О, якби хвилю вдать, що слова слуха,І слово вдать, що в хвилю ту блаженнуВздоровлює й огнем живущим буха!О, якби пісню вдать палку, вітхненну,Що міліони порива з собою,Окрилює, веде на путь спасенну!Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,Роздертим сумнівами, битим стидом, —Не нам тебе провадити до бою!Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,Покотиш Чорним морем гомін воліІ глянеш, як хазяїн домовитий,По своїй хаті і по своїм полі.Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,Твойому генію мій скромний дар весільний.20 липня 1905

І