На футбольних меридіанах

Коли мої зусилля давали реальний результат, я почував себе на висоті. Не хотілося відставати від Нетто, який часто брав участь у атаках і успішно завершував їх. Думка була проста: якщо я і в цьому не поступатимусь нашому капітанові, то збірна матиме двох півзахисників-«голмейстерів». Які можуть бути заперечення?

Та під час розбору чергової зустрічі тренер Качалін суворо звернувся до мене:

– Яке ви маєте право більшу частину гри проводити біля воріт суперника, хто дозволяв це робити? Скажіть, ви мали таку настанову?

Я в цій грі забив два м’ячі і вважав, що діяв в інтересах команди, тому слова тренера мене образили.

– Ви ж самі говорили, що на полі необхідна творчість. Ось я і робив, як радили. Що в цьому поганого?

– Чудово! Значить, ви творили. А Нетто, ваш партнер, знав, що ви підете на ворота? Ви попередили його про це?

– Ні, не попередив.

– А що він мав після цього робити?

– Контролювати центр.

– Але навіщо йому контролювати і вашу, зону? Як? Адже він не знає, що ви через мить залишите її? А якщо в момент вашого ривка саме в вашу зону увірветься противник? Що тоді, хто буде винний?

Мені це здалося просто смішним.

– Гавриле Дмитровичу, хто ж це увірветься? Ви ж самі бачите, що ми граємо набагато краще, ніж індійці.

– Можливо. А коли замість них на полі буде збірна Югославії або Англії, як ви гадаєте, зможе вона скористатись з вашої помилки?

– Зможе. Але тоді я не буду рватись уперед. -

– Де гарантія? Ви ж робите, що вам заманеться.

Я тільки знизав плечима.

– Здається, ви не можете мене обвинуватити в недисциплінованості. Якщо ви мені забороняєте це робити, то я не буду.

– Ви забуваєте, що для нас існують дві форми дисципліни – побутова й ігрова. Вони можуть і не узгоджуватись між собою. Заборонити можна лише те, що відомо. А я тепер не знаю, коли і чого чекати від вас.

Я почував роздратування. За що мене так лають, що я такого особливого зробив? І, вважаючи себе правим, я з надією обвів поглядом товаришів: мовляв, виручайте, хлопці. Я не сумнівався, що вони на моєму боці.

І тут трапилось уже зовсім несподіване. Яшин, Нетто, Симонян, Башашкін в один голос почали «добивати» мене. Вони говорили, Що я не мав права принципово змінювати план гри без домовленості з тренером і командою, що моя отака «самостійність» може завдати прикростей у відповідальних матчах, що мене варто добре провчити за цю суперечку з тренером і за порушення основи основ футбола – ігрової дисципліни, яка вимагає від усіх нас точного виконання наміченого плану гри.

Від такого штурму голова пішла обертом. Я думав: як же проявити власну творчість, коли того вимагатиме конкретна ігрова ситуація?

Так, втлумачували мені, індивідуальна творчість не тільки має право на існування, але просто обов’язкова на полі. Але, виявляється, вона можлива в певних напрямках, заздалегідь обговорених і затверджених перед грою.

Одне слово, мій експеримент дістав рішучу відсіч з боку всього колективу. Навіть здалося, що я раптом став чужий цим хлопцям. Як виправити таке становище? Адже я хотів зробити як краще.

В пригніченому стані йшов я з тих зборів команди. Скаржитись нікому було. Колектив підтримав тренера. Було ясно, що я неправий. Тим більше, що на боці товаришів більший досвід і більші знання.

По дорозі до готелю паш тренер сказав мені:

– Молодець, Юрко. Вірний план намітив.

Я здивовано поглянув на нього.

– Вибачте, але ж ви тільки що казали…

– А тепер говорю – молодець. Правильно міркуєш. Тільки треба було спершу домовитися зі мною, з командою, а вже потім діяти. Надто велика відповідальність лежить на збірній, щоб кожен робив усе, що спаде на думку. Тоді ніколи в житті не буде в нас монолітного колективу, не буде ансамблю. А те, що ти пропонуєш нам, навело мене на цікаву ідею. Розумієш, Нетто любить атакувати і вміє це робити. Але до його почерку вже поступово звикають наші суперники, вони знають його. А ти для них поки що загадка. Якщо чергувати – розумієш, чергувати – ваші рейди вперед, то це буде непоганим сюрпризом для багатьох іноземних команд. Саме чергувати! Суперники пильнуватимуть Нетто, і раптом б’є Войнов. Вони почнуть за тобою уважніше стежити, у Нетто розв’язані руки.

Я зрозумів: можна опрацювати такий варіант гри, який нагадуватиме клапани поршня. То один вперед, другий назад, то навпаки – залежно від ситуації. Я одразу захопився цією перспективою, не здогадуючись, що недалекий вже той день і той матч великого офіціального міжнародного чемпіонату, коли саме наш «двоударний» півзахист вирішить Гюго долю на користь СРСР. І саме на мою долю випаде забити важливий гол у результаті узгоджених дій з Ігорем Нетто.