НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Деякі речі ніколи не втрачають цінності. Якщо ви хочете у щось вкласти гроші, подивіться на те, що відбувається на світі. Ота війна в Європі затягнеться надовго. А коли йде війна, завжди є голодні люди. Не кажу, що так і буде, але я не здивуюся, якщо ми вліземо в цю війну. Не довіряю я цьому Вільсону45 — у нього все лише теорія і гучні слова. А якщо ми вліземо у війну, то цілі статки можна буде заробити на продуктах тривалого зберігання. Візьміть рис, кукурудзу, пшеницю, боби — їх заморожувати не треба. Вони не псуються, а люди з ними виживають. Я б вам порадив засіяти всі ваші низинні землі бобовими і зробити хороші запаси, тоді б вашим хлопцям можна було не хвилюватися за майбутнє. Зараз боби йдуть по три центи. Якщо ми вступаємо у війну, не здивуюся, якщо ціна підскочить до десяти центів. Ви зберігаєте боби у сухому місці й виходите з ними на ринок. Якщо хочете мати прибутки, саджайте боби.

Віль пішов від них у чудовому гуморі. Сором, який він відчував, звіяло вітром, і він знав, що дав дуже розумну пораду.

Коли Віль пішов, Лі приніс третину лимонного пирога і розрізав його навпіл.

— Він стає надто гладким,— пояснив він.— То що з цією льодовою фабрикою?

— Мабуть, я її куплю.

— Та й боби посадити не завадило б,— зауважив Лі.

2

Наприкінці року Адам зробив свою велику спробу, і це була неабияка сенсація у той рік сенсацій, як місцевих, так і міжнародних. Коли він усе підготував, бізнесмени заговорили про нього як про передбачливого, далекоглядного і прогресивного комерсанта. Відправка шести вагонів салату, запакованого у лід, набула громадського значення. На церемонію відправлення прибули представники Торгової палати. Вагони прикрашали великі плакати з написами «Салат із Салінас-Веллі». Але ніхто не поспішав вкладати в цей проект свої гроші.

Адам відкрив у собі запаси енергії, про яку ніколи не підозрював. Роботи було багато: зібрати, відсортувати, запакувати, обкласти льодом і завантажити салат. Для такої роботи не існувало обладнання. Все доводилося вигадувати на ходу, найняти чимало робітників і вчити їх працювати. Усі давали поради, але не допомагав ніхто. Підрахували, що Адам витратив на цю ідею цілий капітал, але скільки конкретно — не знав ніхто. Не знав і сам Адам. Знав тільки Лі.

Ідея видавалася привабливою. Салат передавався комісіонерам у Нью-Йорку за хорошу ціну. Коли потяг відійшов, усі розійшлися по домівках і почали чекати. Якби справа закінчилася успішно, багато хто був би радий запустити руку в свої заощадження і вкласти в неї гроші. Навіть Віль Гамільтон засумнівався, що дав правильну пораду.

Якби розвиток подій планував якийсь усесильний і безжальний ворог, то і тоді все не могло б піти набагато гірше. Коли потяг прибув до Сакраменто, снігова лавина перекрила шлях через гори на два дні, й шість вагонів простояли на запасних коліях, а лід танув і стікав. На третій день товарняк подолав перевал, але на всьому Середньому Заході несподівано і зовсім несвоєчасно встановилася небачено тепла погода. У Чикаго переплутали всі документи — ніхто не був винний, таке нерідко трапляється, й Адамові вагони з салатом простояли в депо ще п’ять днів. Досить і цього, не варто входити в деталі. Зрештою, до Нью-Йорка прибуло шість вагонів мерзенного слизького непотребу, позбутися якого вимагало значних витрат.

Адам прочитав телеграму від комісіонерської компанії, сів у своє крісло, і на його обличчі надовго застигла якась дивна, стражденна посмішка.

Лі тримався подалі, щоб дати йому час опанувати себе. Хлопці чули реакцію Салінаса. Адам просто дурень. Усі ці мрійники-всезнайки завжди потрапляють у халепу. Ділки вітали себе з власною обачливістю, з тим, що не дали себе втягнути. Для бізнесу потрібен досвід. Люди, які успадковують гроші, завжди потрапляють у халепу. Якщо потрібні докази — просто подивіться, як Адам занедбав своє ранчо. Дурень і його гроші не тримаються купи. Може, хоч це буде йому уроком. Але Адам ще вдвічі збільшив потужності льодової фабрики.

Віль Гамільтон пригадав, що не лише виступав проти цієї ідеї, а ще й у подробицях передбачив, що трапиться. Він не відчував ніякого задоволення, але що поробиш, коли людина відмовляється послухатися поради солідного бізнесмена? Бачить Бог, Віль мав чималий досвід з отими ефемерними ідеями. У непрямий спосіб згадувалося, що і Сем Гамільтон був дурень. А щодо Тома Гамільтона — той був просто божевільний.

Коли Лі відчув, що минуло достатньо часу, він не ходив околяса. Він сів просто перед Адамом, щоб привернути і затримати його увагу.

— Як ти почуваєшся? — спитав він.

— Добре.

— Ти часом не збираєшся знову заховатися у свою шкаралупу?

— Чому ти так вирішив?

— Маєш такий вираз обличчя, як колись. І в очах мерехтить вогник сновиди. Це поранило твої почуття?

— Ні,— відповів Адам.— Єдине, про що думаю, це чи я розорився остаточно.

— Не остаточно,— заспокоїв Лі.— У тебе залишилося близько дев’яти тисяч доларів і ранчо.

— Але ж є ще рахунок на дві тисячі за ліквідацію тих помиїв,— нагадав Адам.

— Це враховано до дев’яти тисяч.