НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Під час своїх прогулянок Кел часто пригадував розмову між Адамом і Лі, яку він підслухав на ранчо. Йому хотілося докопатися до правди. І його знання поступово зростали, то якийсь натяк, почутий на вулиці, то глузлива репліка у більярдній. Якби ці словесні уламки почув Арон, він і уваги б не звернув, але Кел їх колекціонував. Він знав, що мати його не померла. А ще він знав, як з першої розмови, так і з подальших балачок, що Арон навряд чи зрадіє від такого відкриття.

Однієї ночі Кел натрапив на Кролика Голмена, який прибув із Сан-Ардо на свій загул, який робив що півроку. Кролик кинувся радісно вітати Кела, як це завжди роблять селюки, зустрівши знайомого у чужому місті. Кролик, потягуючи віскі з пінтової фляги46 у провулку за «Еббот-гаусом», виклав Келу всі новини, які тільки міг пригадати. Він продав ділянку своєї землі за гарну ціну і приїхав до Салінаса відсвяткувати, а святкування означало гульбу на всю котушку. Він збирався піти за Колію і показати отим шльондрам, на що здатен справжній чоловік.

Кел тихо сидів поруч і слухав. Коли віскі у флязі Кролика скінчилося, Кел збігав до Луїса Шнайдера і попросив його купити ще пляшку. Кролик відставив свою порожню флягу, а коли потягся до неї знову, вона була повна.

— Дивно,— сказав він,— я гадав, що маю тільки одну. Приємна помилка.

Осушивши другу пінту, Кролик забув не лише, хто такий Кел, а й скільки йому років. Проте він пам’ятав, що його співрозмовник — дуже давній і дорогий друг.

— Ось що я тобі скажу, Джордже,— торочив він,— дай мені лишень набрати трохи свинцю у мій олівець, і ми разом підемо за Колію. І не кажи, що ти того собі не можеш дозволити. Вся гулянка за мій рахунок. Я тобі казав, що продав сорок акрів? Мені від них було мало користі. І знаєш, Гаррі, що ми зробимо? Хай пропадом пропадуть оті дешеві лахудри. Ми підемо до Кейт. Дорого, звісно, десятка, але якого дідька! У них там справжній тобі цирк. Бачив колись цирк, га, Гаррі? Просто цьом та в люлю. Кейт свою справу добре знає. Ти ж пам’ятаєш, хто така Кейт, Джордже? Жінка Адама Траска, мати отих бісових близнюків. Ісусе! Ніколи не забуду, як вона в нього вистрелила і втекла. Законопатила йому кулю в плече і чкурнула. Як дружина вона була саме ніщо, але шльондра з неї збіса вправна. Смішно — кажуть, що з повій виходять зразкові дружини, чув? Для них уже нічого нового немає, їх не звабиш. Допоможи мені трохи, добре, Гаррі? Про що я говорив?

— Про цирк,— спокійно відповів Кел.

— Ага, точно. Так від того цирку в Кейт у тебе очі на лоб повилазять. Знаєш, що вони роблять?

Кел ішов трохи позаду, щоб Кролик його не бачив. І Кролик розказав, що вони роблять. І те, що вони роблять, викликало в Кела нудоту. Йому це видалося просто безглуздим. Чоловіки, які підглядають. Побачивши обличчя Кролика під вуличним ліхтарем, Кел зрозумів, який вигляд має публіка у цирку.

Вони перетнули зарослий двір і піднялися на нефарбовану веранду. Хоча Кел був високий як на свій вік, він став навшпиньки. Швейцар не надто до нього приглядався. Напівтемна кімната з притлумленими лампами і чоловіками в нервовому очікуванні приховала його присутність.

3

Раніше Кел завжди прагнув зібрати докупи все, що бачив і чув, побудувати такий собі прихований склад знаряддя, яке може стати в пригоді, але після візиту до закладу Кейт він відчув розпачливу потребу в допомозі.

Одного вечора Лі, який цокав на своїй друкарській машинці, почув тихенький стукіт у двері та впустив Кела. Хлопець присів на краєчок ліжка, а Лі опустив своє худорляве тіло у м’яке моррісовське крісло. Його втішало, що якийсь там стілець може приносити стільки насолоди. Лі склав руки на животі, ніби мав китайські рукава, і терпляче чекав. Кел дивився на якусь цятку в повітрі просто над головою Лі.

Нарешті Кел заговорив тихо і швидко.

— Я знаю, де моя мати і чим займається. Я її бачив.

Лі подумки промовив конвульсивну мольбу про пораду.

— І що ж ти хочеш знати? — лагідно спитав він.

— Поки що не вирішив. Думаю. А ти сказав би мені правду?

— Безумовно.

Питання, що з’юрмилися в голові у Кела, вирували і бентежили, йому важко було вибрати якесь одне.

— А тато знає?

— Знає.

— Чому ж він говорив, що вона померла?

— Щоб не завдати вам болю.

Кел подумав.

— Що такого вчинив батько, що вона пішла?

— Він кохав її всім серцем і душею. Він давав їй усе, що тільки міг придумати.

— І вона стріляла в нього?

— Так.

— Чому?

— Бо він не хотів її відпускати.

— Він колись її чимось образив?

— Я про таке не чув. Він узагалі не здатний її образити.

— Лі, чому вона так вчинила?

— Не знаю.

— Не знаєш чи не хочеш сказати?

— Не знаю.

Кел замовк так надовго, що пальці Лі напружилися і потяглися до зап’ястків. Йому полегшало, коли Кел знову заговорив. Тон у хлопця змінився. В ньому прозвучало благання.

— Лі, ти її знав. Яка вона була?

Лі зітхнув і розслабив руки.

— Скажу тільки те, що думаю. Я можу помилятися.

— То що ж ти думав?