Нямлик і Балакуча Квіточка

«Цікаво, а чи працюватиме в нашому будинку Митько? — подумала Олянка. — Якщо так, треба буде обов’язково з ним подружитися…»

БАЛАКУЧА КВІТОЧКА

Розділ перший,

у якому Олянка дізнається, що є хвороби набагато страшніші за ангіну,

і вилікувати їх можна лише за допомогою нямлика

Вже третій день Олянка лежала в ліжку. Все почалося з прогулянки у весняному лісі. Нарешті вони з мамою і татом разом поїхали за місто! Дівчинка побачила перші проліски, що пробивалися з-під сухого торішнього листя, нагодувала двох веселих білок горішками, пускала в річку човники, що їх тато вирізав із соснової кори.

А потім, коли вони вже зібралися їхати додому, потяглася за проліском, що ріс на краю струмочка, і, звичайно, промочила ноги. Тож, коли вони повернулися додому, щоки в Олянки палали, страшенно боліло горло, а чоло було таке гаряче, що мама й без Термометра визначила — ангіна!

Тепер треба було пити чай із калиною, ковтати гіркі піґулки й полоскати горло такою солонющою водою, що аж сльози виступали на очах.

Та найгірше було те, що вдень Олянка залишалася вдома зовсім сама. І дівчинці починало здаватися, іцо вона взагалі нікому в світі не потрібна.

Ну то й що, що мама з татом готуються до нової експедиції? Невже вони не розуміють, що їхні полярні ведмеді, морські котики й пінґвіни здорові-здоровісінькі.

А вона лежить сама, страшенно нудиться і ось-ось заплаче.

— Тю, і чого б я оце зітхав і тер очі! — раптом почула дівчинка знайомий тонкий голосок і побачила, що біля її подушки сидить Буцик.

Малий чоловічок так кумедно хитав головою, що Олянка, хоча й образилася на нямлика, все ж не змогла стримати усмішку.

— Буцику, припини! — промовила вона захриплим голосом, — невже ти не бачиш — я й справді захворіла. У мене ангіна!

— Ан-гі-на? Та хіба це серйозна хвороба? Нямлики на неї навіть уваги не звертають.

— Невже ти ніколи не застуджувався? — здивувалася дівчинка.

— Ніколи! — заявив Буцик. — І головне, я добре знаю, що треба робити, щоб ніяка ан-гі-на тебе не вхопила.

— Що?

— Та просто полетіти до Чхальського лісу, знайти там Балакучу Квіточку й понюхати її, щойно на небі з’явиться перша зірка і квіточка почне розповідати усілякі нісенітниці. Знала б ти, які чудернацькі історії розповідає оте базікало.

— Нічого собі рецепт! — засміялася Олянка, — а я вже подумала, що ти й справді знаєш якісь чарівні ліки від ангіни!

— Ти що, мені не віриш? — запитав нямлик і глянув Олянці просто в очі. — Хіба я тебе колись дурив?

Дівчинці стало соромно і вона поспішила вибачитися:

— Та ні, що ти, звичайно, вірю…

Але Олянка забула, що Буцик уміє читати її думки. Малий чоловічок ображено насупився і сказав:

— Гаразд, я тобі доведу, що лікуватися можна не тільки ось цими піґулками, мікстурами й гірчичниками! Здоровані не знають, що кожна хвороба, якщо її як слід налякати, тікає світ за очі. До речі, саме так я позбувся неймовірно небезпечної хвороби, що зветься «затинайка». Це коли ти на кожному слові затинаєшся, червонієш, а часом слова просто застрягають у тебе в горлі. Найстрашніше: коли цю хворобу вчасно не вилікувати, то вона так тебе мучить, що може примусити говорити зовсім не те, що ти хочеш.

— А хіба так буває?

— Ще й як! Ось, наприклад, ти відкриваєш рота і хочеш з кимось привітатися. А замість цього твій язик сам по собі белькоче: «Ого, які в тебе розлогі вуха! Як лопухи!» Або: «Якого дурнуватого светрика ти сьогодні надягла. У такому лише в цирку виступати!»

— А я й не здогадувалася, що є така хвороба…

— Є! А ось мій дядечко Юліан якось підхопив дуже підступну болячку, яка має назву «ненажерка». Це коли раптом десь у гостях на тебе нападає такий апетит, що ти з’їдаєш геть усі тістечка й цукерки, а господарі й гості навіть скуштувати тих солодощів не встигають.

— А знаєш, Буцику, одна моя подружка, по-моєму, також хвора на «ненажерку», — замислено промовила Олянка, бо пригадала, як Маринка, з якою вони дружили ще з молодшої групи дитячого садочка, одного разу крадькома з’їла цілий торт…

— Так отож! — зауважив Буцик, — і повір мені, без сторонньої допомоги цій бідолашній дитині не обійтися.

Розділ другий,

де Буцик, як завжди, ласує чарівною стравою,

а Олянка, аби помандрувати до Чхальського лісу,

змушена вдатися до хитрощів

— Нямлику, я б дуже хотіла помандрувати до Чхальського лісу, щоб видужати й вилікувати свою подружку. Але, розумієш, мама й тато ось-ось повернуться з роботи. Уявляєш, як вони злякаються, якщо мене не буде вдома?

— Здається, Олянко, ти дещо забула, — гордовито промовив нямлик, — по-перше, ми з тобою стільки разів разом подорожували, і ніколи жоден здоровань нас не помітив… А, по-друге…

— Що, що по-друге? — захвилювалася дівчинка.

— А ти сама не розумієш? Звичайно, — Чарівна Страва!