Нямлик і Балакуча Квіточка

Дракон акуратно зібрав у жменю срібний порошок, висипав його назад до пакетика — і все, що було на чарівній мапі, вмить зникло. На землі знову лежав звичайний маленький носовичок. Гладкий Блукальчик поклав посеред носовичка пакетик з чарівним порошком, потім зав’язав кутики хусточки й дбайливо заховав клуночок у дуплі найближчого гіллястого дуба.

Розділ п’ятий,

у якому Балакуча квіточка вдається до неймовірних хитрощів,

а Гладкий Блукальчик утікає

Тепер Гладкий Блукальчик упевнено ступив на стежку, яка привела друзів прямісінько до горбочка-грибочка. Той горбочок і справді нагадував велетенський гриб з великою брунатною шапочкою й міцною білою ніжкою.

— А це і є гриб, — пояснив Олянці Буцик, який, як завжди, прочитав її думки. — У Чхальському лісі гриби ростуть аж до неба, бо їх тут ніхто не збирає. До речі, нагадай мені — треба буде підкинути такого грибка твоїм батькам, коли вони восени підуть до лісу.

— Дякую, напевно, мама й тато зрадіють, бо одним таким грибочком можна нагодувати всіх наших родичів і знайомих. Але тепер мені б хотілося скоріше повернутися. А раптом мама мені не повірила і прийде додому раніше?

— Ну, якщо ти так непокоїшся, починай тихенько підкрадатися до Балакучої Квіточки. Май на увазі, вона дуже полохлива і страшенно не любить, коли її нюхають без дозволу.

— То, може, я попрошу в неї дозволу?

— Роби, як знаєш, але для того, щоб дочекатися її дозволу, тобі доведеться кілька годин вислуховувати усілякі нісенітниці.

— Ми тобі допоможемо, — прошепотіли всі три голови Гладкого Блукальчика. З усього було видно, що йому й досі соромно за те, що він проковтнув Олянчиного рюкзака.

Дівчинка й дракон почали обережно скрадатися, наближаючись до Балакучої Квіточки.

— Ми вже близько, — тихо зауважили драконячі голови, — чуєш, це Балакуча Квіточка розмовляє сама із собою.

Олянка прислухалася, почала розрізняти окремі слова і зрозуміла, що Балакуча Квіточка співає пісню:

Я Квітка Балакуча,Вродлива і пахуча,Живу я на горбочкуУ Чхальському лісочку.Я знаю все на світіПро трави і про квіти,Про звірів і комашок,

Про жабок і про пташок.Я знаю всі хвороби,І віруси, й мікроби!Чудово я лікую,Співаю і жартую!Та не люблю драконів,Що люблять макарони,І зараз тут ховаються —До мене підкрадаються!

Проспівавши останні слова, Балакуча Квітка замовкла. Гладкий Блукальчик розгублено закрутив усіма своїми головами, а тоді обережно висунув одну з-за краю горбочка-грибочка.

Тієї ж миті йому в носа вп’ялася гостра колючка — і він, репетуючи, побіг геть.

Розділ шостий,

де на небі мерехтить перша зірка,

нямлик прикидається хворим,

а Олянка використовує слушну нагоду

Олянка почула вдоволений сміх Балакучої Квіточки й зрозуміла, що, скоріш за все, понюхати хитру рослину буде не так і просто.

— А ти як думала! — підтвердив її здогад Буцик, що саме підійшов до дівчинки й співчутливо проводжав поглядом Гладкого Блукальчика, який знявся в небо і на всі три горлянки стогнав, зойкав і сварився:

— Зажди, підступне базікало! — кричала одна драконова голова.

— Ой-ой-ой! — стогнала та голова, у яку влучила колючка.

— Бідолашний я дракон, — скаржилася третя голова, — ніхто мене не любить, ніхто не поважає! Піду геть з цього лісу. Начхати мені на нього!

Вимовивши ці слова, Гладкий Блукальчик і справді почав чхати.

— Ось бачиш, яким обережним треба бути у Чхальському лісі, — зауважив Буцик, — не варто було Блукальчикові лаяти Балакучу Квіточку і Чхальський ліс. Але за кілька годин він заспокоїться і знову засне.

— І йому знову присняться макарони з кетчупом і сиром? — запитала Олянка.

— Ні, цього разу йому, мабуть, присниться твій червоний рюкзачок і льодяники, — усміхнувся Буцик.

Потім нямлик приклав палець до губів і поманив Олянку за собою.

Коли вони знову підійшли до горбочка-грибочка, Буцик голосно сказав:

— Перепрошую, чи тут мешкає славетна Балакуча Квіточка?

— Так, це я, — почувся знайомий голос.

— Чи дозволите ви наблизитися до себе скромному нямликові на ім’я Буцик? — так само ввічливо запитав Буцик.

— Авжеж, любий юначе, підходьте, я розповім вам багато цікавого. А може, ви любите пісні?

— Ні-ні! — швидко заперечив нямлик. — У мене зовсім немає слуху.

— Головне, щоб у вас був нюх, — заспокоїла нямлика Балакуча Квіточка, бо саме вам я дозволю себе понюхати. Звичайно, після того, як ви вислухаєте мою цікаву й повчальну історію. Так от…

— Пробачте, а це правда, що вас треба нюхати лише тоді, коли на небі з’явиться перша зірка? — запитав нямлик. — Це часом не вона замерехтіла он там на видноколі?