Нямлик і Балакуча Квіточка

«Привіт, доню! З нашою експедицією трапилася дуже дивна історія.

Маму, мене й усіх наших друзів захопили в полон пірати.

Так-так, виявляється, й у наш час є пірати.

Тільки тепер вони плавають не на вітрильниках, а на підводних човнах.

Пірати замкнули всіх членів наукової експедицй у крижаній камері всередині велетенського айсберґа.

Тут їхня секретна база, де вони готують різні злочини. І ніхто про це не знає.

На щастя, тут мені зустрівся знайомий пінґвін.

Колись він брав участь у наших наукових експериментах і навчився розмовляти. Звуть його Петром.

Потім його захопили пірати й змусили працювати листоношею — він розносив таємні повідомлення по піратських криївках, що розмістилися серед вічних снігів.

Адже пінгвіна ніхто не запідозрить у злочинних намірах.

Ці бузувіри тримають у заручниках родину сердешного птаха — дружину Настю і трьох малолітніх пінгвіненят.

Отож, бідолашний Петро мусить виконувати накази бандитів.

Але тепер пінґвін-листоноша вирішив боротися з піратами.

Завтра він спробує пробратися на піратський літак і долетіти на велику землю.

У піратських аґентів є якась справа саме в нашому місті.

Петро дуже розумний і кмітливий, але все одно він — лише птах.

Тож без твоєї допомоги нам не обійтися. Щойно одержиш цього листа — негайно зв'яжися з міліцією.

Хай одразу вирушають нам на допомогу. Але будь дуже обережною — піратські шпигуни діють по всьому світу.

І ще прошу тебе — нічого не кажи бабусі. Ти ж знаєш — у неї хворе серце, і хвилюватися їй не можна.

Цілую тебе.

Твій тато.

P.S. Мама тремтить від холоду і тому не може писати, але вона передає тобі вітання і просить, щоб ти поспішала, бо скоро ми всі перетворимося на крижані бурульки.»

Розділ другий,

де пірати переходять у наступ,

пінгвін висловлює сумніви,

а нямлик роздає щиглі

Олянка кинулася до телефону, але тут знову пролунав дзвінок, і дівчинка побігла до дверей.

Цього разу вона вирішила не відчиняти двері одразу, а припала до очка. У коридорі стояло троє незнайомих чоловіків, убраних в однакові спортивні костюми.

Найбільшу підозру в Олянки викликав один із незнайомців — гладкий дядько з чорною пов’язкою на правому оці. В руках він тримав коробку з тортом.

Олянка зачаїлася і навіть дихати намагалася тихо-тихо. Але одноокий продовжував дзвонити, а потім заговорив лагідно й улесливо:

— Я знаю, що ти вдома. Не бійся, ми — друзі твого тата. Привезли тобі гостинці. Відчини, люба дівчинко, не барися.

— Треба негайно тікати — це пірати, — почула Олянка шепіт.

Дівчинка рвучко озирнулася. Петро стояв біля неї, й видно було, що він дуже наляканий.

— А як же тато? Я мала викликати міліцію, щоб його визволили з полону…

— Яка міліція? — безнадійно махнув крилом Петро. — Поки вони приїдуть, ці лиходії до нас уже доберуться. Та й що ти скажеш міліціонерам? Приїжджайте скоріше — у мене вдома пінґвін, що вміє розмовляти, а в квартиру лізуть пірати, які захопили моїх батьків у полон?

— Так, у міліції подумають, що це якийсь дурний жарт, — згодилася Олянка.

І раптом вона зрозуміла, що треба робити. Дівчинка поманила за собою птаха і навшпиньки пішла до своєї кімнати. Вона вже давно домовилася з Буциком про сигнал тривоги, яким вона могла терміново викликати його з Країни нямликів.