Нямлик і Балакуча Квіточка

— Як тобі сказати… взагалі-то, ти схожий на веснянкуватого хлопчика, який перебрався у дівчаче вбрання.

— Нічого, не хвилюйся, спокійно йди в садок і не дивуйся, коли побачиш мене там серед іграшок. Головне, щоб ніхто не здогадався, що ми з тобою знайомі.

У цю мить за стіною, в кімнаті Олянчиних батьків, голосно задзвенів будильник. Дівчинка вже хотіла сказати Буцикові, щоб він скоріше ховався, але нямлик, замаскований під величезну ляльку, зник так само непомітно, як і з’явився.

Розділ третій,

у якому двірничка тьотя Ліда лякає горобців,

а Намистинка починає розмовляти

Уже цілий місяць батьки дозволяли Олянці ходити в садочок самій. Адже невеличкий будиночок дитячого садка, розмальований ромашками й волошками, стояв просто посеред їхнього подвір’я.

Дівчинка швидко склала до свого маленького рюкзака необхідні речі: книжку-розмальовку, коробку фломастерів, дерев’яного свищика, якого тато сам вирізав із вербової гілочки, і нову ляльку з дивним ім’ям — Намистинка.

Це ім’я було написане на вкритій золотою фольгою коробочці, де лежала нова лялька, і Олянка вирішила, що так її й називатиме.

Намистинка потрапила до дівчинки в дуже дивний спосіб — якраз місяць тому, у день свого народження, вона побачила, як щось блищить у траві під воротами дитячого садочка.

І хоч скільки Олянка розпитувала дівчаток, чи, бува, ніхто з них не губив цю чудову ляльку, та господиня Намистинки так і не знайшлася.

Відтоді Олянка ніколи не розлучалася з симпатичною іграшкою. Тим більше, що Намистинка була зовсім маленька і легко вміщалася до кишені рюкзака.

А головне, вона дуже відрізнялася від однаковісіньких ляльок Барбі, з якими гралися усі Олянчині подружки.

— Доню, ти вже запізнюєшся, — нагадала мама і, поцілувавши дівчинку у щоку, провела до вхідних дверей.

А тато лише заклопотано махнув Олянці рукою — він уже вирішував якісь важливі справи по телефону.

Але цього разу дівчинка зовсім не засмутилася, що у тата немає для неї часу. Тепер головне було якомога швидше добігти до садочка.

Адже там на неї чекала нова цікава пригода, бо ж вона добре знала — де з’являється нямлик Буцик, нудно не буває.

Коли Олянка вибігла у двір, то побачила дивовижну картину. Їхня двірничка тьотя Аіда, міцно вхопившись за держак мітли, повільно злітала в повітря.

Навколо тьоті Аіди пурхали й цвірінькали перелякані горобці.

— Доброго ранку, — ввічливо сказала Олянка і тут-таки зрозуміла, що зараз зовсім не час вітатися.

Треба було негайно рятувати бідолашну двірничку, бо вона здіймалася все вище й вище. З усього було видно, що літати на мітлі тьотя Аіда зовсім не вміє.

— Спробуйте сісти на мітлу верхи, — порадила дівчинка.

— Хіба ж я Гаррі Поттер якийсь чи відьма, щоб верхи на мітлі літати?! — обурилася тьотя Аіда.

Та все ж вона послухалася Олянчиної поради, і врешті їй таки пощастило осідлати мітлу.

Поступово жінка зрозуміла, що держак мітли треба використовувати, як кермо, і почала літати над подвір’ям колами.

Однак, коли тітка Аіда пробувала опуститися на землю, підступна мітла смикалася, як норовлива лошиця, й намагалася скинути вершницю додолу.

Олянка вирішила, що тепер можна розпитати у двірнички, хто її зачаклував, — хоча вона вже й так зрозуміла, що без нямликів тут не обійшлося.

— Пробачте, а як це з вами сталося? — обережно запитала дівчинка.

— Та мені ж ніхто не повірить! Оце мела я подвір’я якраз біля вашого під’їзду, і тут побачила, як із дірки у стіні щось вилазить…

— І що це було? — перепитала Олянка.

— Я думала — миша, замахнулася мітлою, щоб її стукнути, а воно як закричить: «Руки геть від Юліана!»

— Миша закричала?

— Та ні, не миша. То був маленький чоловічок із сивою борідкою. А тоді він клацнув пальцями, і моя мітла просто сказилася — підняла мене в повітря й почала шарпати туди-сюди по всьому двору.

Олянка одразу здогадалася, що це Буциків дядечко Юліан, який завжди і скрізь спізнювався. Мабуть, він так поспішав на Свято Великої Ложки, що втратив пильність, і його помітила двірничка.

Треба було негайно рятувати тьотю Ліду, але як?

І раптом дівчинка почула тихий голос:

— А ти спробуй і собі клацнути пальцями й сказати:

Мітло, не літай,На землю вертай!Облиш усі чари,Бо діждешся кари!

Олянка зрозуміла, що голос долинає з її рюкзака. Дівчинка швидко розкрила бічну кишеньку наплічника, звідти визирнула її лялька Намистинка.

— Не гай часу! — так само тихенько проказала лялька. Я тобі потім усе поясню. А зараз повтори замовляння і розчаклуй тітку Ліду!

Олянці страшенно кортіло розпитати в Намистинки, чому вона досі прикидалася звичайною лялькою і заговорила лише тепер, але на це зовсім не було часу — на їхнє подвір’я ось-ось міг хтось вийти.

Тому дівчинка швиденько проказала чарівні слова, яких її навчила лялька, і клацнула вказівним і середнім пальцями.

Тієї ж миті мітла разом із наполоханою двірничкою плавно опустилася на землю, і тітка Ліда, ніби нічого не сталося, почала спокійнісінько підмітати асфальтову доріжку.