Нямлик і Балакуча Квіточка

Дівчинка зрозуміла, що жінка одразу ж і назавжди забула дивну пригоду, яка трапилася з нею цього ранку.

Розділ четвертий,

де нова лялька співає веселих пісень,

а кухар варить найсмачнішу у світі кашу

— Гей, Намистинко, тепер ти мені розповіси, хто ти така? — запитала Олянка, щойно вони відійшли від захопленої прибиранням двірнички.

— А ти ще й досі не здогадалася? Я — королева справжніх ляльок і потрапила до тебе зовсім невипадково.

— А хіба бувають ляльки несправжні? — здивувалася дівчинка.

— Звичайно, бувають! Справжні ляльки, як і люди, відрізняються одна від одної. Дівчаткам здається, що це вони вибирають ляльок, а насправді — це ми вас вибираємо! І кожна лялька схожа на свою господиню. Ми з вами радіємо й сумуємо і нам можна розповісти найбільші секрети. Ну, хіба ж ті пластмасові красуні-близнючки можуть вас любити так, як справжні ляльки?

— Знаєш, Намистинко, я ніколи про це не думала…

— І ніхто не думає! — вигукнула Намистинка. — Ще трохи — і було б запізно. Ви б забули, як це — гратися зі справжніми ляльками.

— А як ти потрапила того ранку під ворота нашого садка? — поцікавилася Олянка.

— Ми домовилися з нямликом. Адже це сталося у день твого народження — Буцик хотів зробити тобі сюрприз. А я вже давно тебе вибрала. Але годі базікати, невже ти забула — треба допомогти нямликам здобути Чарівну Страву.

Підійшовши до воріт садочка, Олянка здивувалася — з вікон, де була її група, лунав голосний сміх, і чийсь дуже знайомий тоненький голосок співав пісеньку:

Люблю я млинці і сметану,Картоплю, омлет і котлети,А також солодкі рулети.Охоче я їм марципани,Як кожна освічена пані.Та мушу сказати вам прямо,Що понад усі марципаниЛюблю я одну тільки страву,

Її я наїлась на славу.Це каша пшоняна, гречана,Вівсяна — солодка й духмяна.І манна, пухнаста і біла —Оцю б я все їла та їла!!!

Олянка припала до вікна і побачила, що на маленькому стільчику біля конструкторів, машинок та іграшкових звіряток сидить Буцик, переодягнений у її святкове вбрання.

Нямлик мав такий кумедний вигляд, що дівчинка не могла стримати сміху. А діти, і навіть нянечки й виховательки, які оточили замаскованого під ляльку Буцика, аж заходилися від реготу.

— Олянко, ти не забула, що ми маємо допомогти Буцикові? — нагадала Намистинка.

— Ой, і справді, — схаменулася дівчинка, — він же з’їв лише дві малесенькі грудочки манної каші, і скоро Чарівна Страва перестане діяти.

Уявляю, що буде, коли раптом лялька Оксана в усіх на очах перетвориться на маленького чоловічка-нямлика!

Олянка так тихо зайшла до своєї групи, що ніхто й не помітив, що вона спізнилася. Дівчинка підійшла зовсім близько до Буцика і спитала:

— Лялько Оксано, а що ти ще вмієш робити?

— Я вмію показувати фокуси, але вони в мене виходять лише тоді, коли я добре попоїм манної каші.

— А ми вже давно її не їмо… — тихо промовила Олянка й поглянула на дівчаток і хлопчиків, що оточили нову ляльку тісним колом.

І тоді всі діти загукали:

— Каші! Ми хочемо манної каші!

— На молоці, і з вершковим маслом, — підказала лялька Оксана і підморгнула Олянці.

На цей галас до кімнати забіг кухар. Коли він довідався, що всі діти раптом захотіли манної каші, то спершу навіть не повірив своїм вухам.

А коли зрозумів, що це правда, то щодуху помчав на кухню і загримів там казанами, каструлями й половниками.

Та ще й на радощах мугикав під ніс щойно почуту пісеньку:

Це каша пшоняна, гречана,

Вівсяна — солодка й духмяна.І манна, пухнаста і біла —Оцю б я все їла та їла!!!

Розділ п’ятий,

якому діти насолоджуються забутим смаком манної каші,

а Буцик показує фокуси

Зовсім скоро розпашілий кухар вніс до їдальні велику-велику каструлю, повну білої пухнастої манної каші. Найпершу тарілку він поставив перед лялькою Оксаною.

— Оце так! — схвально мовив кухар, коли побачив, як лялька вихопила з кишені маленьку срібну ложечку і почала швидко-швидко наминати улюблену страву.

Діти пороззявляли від подиву роти, а тоді й собі заходилися їсти.

Коли сніданок закінчився, Буцик поправив на голові мережаного капелюшка, який весь сповзав йому на потилицю, й промовив: