Переслідуваний

— Певно, що вірю. Навряд чи ти виліз із того колодязя, щоб купити тут порнолистівки. — Він підозріливо придивився до Річардса. — Ти що — блідопикий? Такий замурзаний, що й не розбереш.

— Стейсі, я... — Річардс не докінчив і провів рукою по голові. А коли знову заговорив, то, здавалося, звертався до самого себе. — Я мушу комусь довіритись, навіть якщо це дитина. Дитина. Господи, хлопче, тобі ж, мабуть, і шести ще нема.

— У березні вісім буде! — сердито відповів хлопчик. — У моєї сестри, Кессі, рак,— додав він. — Вона ввесь час плаче, тож мені більше подобається сидіти тут. Я сам поцупив цей бісів акумулятор. Сигаретки з марихуаною не хочете, містере?

— Ні, й тобі не раджу курити. Хочеш заробити два долари, Стейсі?

— Хочу, їй-Богу! — В очах його відбилася недовіра. — Тільки звідки в тебе ті долари, коли ти щойно з каналізації виліз? Брешеш.

Річардс дістав нового долара й подав хлопцеві. Той витріщився на папірець з благоговійним острахом, мало не з жахом.

— Якщо приведеш сюди брата, одержиш іще одного,— сказав Річардс і, помітивши зляканий вираз на обличчі хлопчини, швидко додав: — Я тобі дам долар так, щоб він не бачив. Але більше нікого не приводь.

— Не здумай убивати Бредлі, це тобі не вдасться. Він тобі так надає, що...

— ...що я повні штани накладу. Чув уже. Біжи й приводь його сюди. Тільки щоб ніхто не знав.

— Три долари.

— Ні.

— Та послухай же, за три долари я зможу купити для Кессі ліки в аптеці. Тоді менше вереску буде.

Річардсове обличчя раптом пересмикнулося, ніби його хтось ударив.

— Гаразд. Три.

— Три нових долари,— нагадав хлопчик.

— Та звісно, Господи, звісно. Давай сюди брата. Але як приведеш поліцію, то нічого не одержиш.

Хлоп'як, який уже майже вибрався із свого барлогу, зупинився.

— Дурний ти, якщо так думаєш. Я ненавиджу розтаких лягавих дужче, ніж будь-кого. Навіть ніж диявола.

Він пішов. Тепер життя Річардса було в брудних, укритих струпами руках семирічного хлопчиська. Річардс надто стомився, щоб боятися. Він вимкнув світло, прихилився до стіни й задрімав.

65 проти 100...

Тільки-но Річардс поринув у сон, як його щось розбуркало. Він ще хвилю перебував у полоні кошмару: вві сні на нього стрибала поліційна вівчарка — страхітлива жива зброя футів із сім заввишки. Він мало не скрикнув, коли Стейсі повернув його до дійсності, засичавши:

— Якщо цей сучий син поламав мого ліхтаря, то я його...

На хлопця хтось шикнув. Запона гойднулася. Річардс увімкнув світло й побачив Стейсі, а поруч з ним ще одного чорного, з вигляду років на вісімнадцять, одягненого в шкіряну куртку. Він дивився на Річардса з ненавистю й цікавістю.

У руці в Бредлі щось клацнуло — зблиснуло лезо ножа.

— Викинь зброю, якщо маєш.

— Не маю.

— Не бре... — Молодик затнувся й вирячив очі. — Еге! То це тебе по БТБ показували? Ти пустив з димом готель Молодих християн на Ганігтон-авеню.— Мимовільна білозуба усмішка розділила навпіл похмуру чорноту його обличчя. — Вони оголосили, ніби ти засмажив п'ятьох полісменів. Мабуть, це означає всі п'ятнадцять.

— Він виліз із каналізаційного люка,— поважно промовив Стейсі. — Я відразу побачив, що він ніякий не диявол. Я здогадався, що він — блідопикий. Ти його заріжеш, Бредлі?

— Стули пельку й дай чоловікам побалакати. — Бредлі вліз до халупи й незграбно сів на хисткий ящик від апельсинів навпроти Річардса. Тоді здивовано глянув на ножа, якого й досі тримав у руці, і склав його.

— У тебе земля під ногами горить,— промовив він нарешті.

— Горить.

— Куди думаєш податись?

— Не знаю. Треба якось вибратись із Бостона.

Бредлі замислився, а згодом проказав:

— Доведеться тобі піти з нами до нас додому. Треба поговорити, а тут не вийде. Халупа в усіх на очах.

— Гаразд,— стомлено погодився Річардс. — Мені однаково.

— Підемо задвірками. Лягаві патрулюють усі вулиці. Тепер мені зрозуміло чому.

Щойно вони вийшли надвір, Стейсі боляче копнув Річардса в гомілку. Річардс здивовано витріщився на нього, та потім згадав про свою обіцянку. Він крадькома тицьнув хлопцеві в руку три нових долари, і той одразу сховав їх.

64 проти 100...