Переслідуваний

Жінка була старезна; Річардс подумав, що вперше бачить людину, якій пощастило дожити до таких літ. Вона готувала вечерю з продуктів, куплених на Річардсові гроші, й крізь широку проріху в ситцевому халаті, що репнув під пахвою, він бачив, як за кожним порухом гойдається її зморшкувата стареча грудь. Пожовклі від нікотину пальці невтомно різали, чистили, кришили. Плескаті натруджені ступні баби нагадували химерні човни й були засунуті в рожеві махрові капці. Зачіска мала такий вигляд, наче рука, тримаючи плойку, весь час тремтіла; вгору волосся здіймалось пірамідою, а ззаду було запхане в сіточку. Час добряче попрацював над обличчям старої: воно вже стало не брунатним і не чорним, а сіруватим, усіяним цілою мережею зморщок, складок та мішків. Беззубий рот управно катав сигарету, пахкаючи димом, що тягся за нею букетиками блакитних клубочків. Баба шастала туди-сюди, виписуючи трикутник між кухонною шафкою, каструлею та столом. Над відкоченими під коліна бавовняними панчохами, наче пружини, синіли набряклі вени. У приміщенні стояв задавлений дух капусти.

У сусідній кімнаті заплакала Кессі, потім розкашлялась і врешті стихла. Бредлі з сердитою сором'язливістю сказав Річардсові, щоб той не зважав на це. В дівчинки був рак обох легенів, а недавно метастази пішли в горло та шлунок. Дівчинці минав п'ятий рік.

Стейсі кудись подався.

Поки Річардс розмовляв із Бредлі, в кімнаті смачно запахло вареним м'ясом з овочами й томатним соусом. Ці пахощі розігнали дух капусти по кутках і нагадали Річардсові, який він голодний.

— Я міг би здати тебе в поліцію. Спершу вбити, вичистити кишені, а потім заявити в поліцію, одержати ще тисячу зелененьких і жити на повну губу.

— Гадаю, ти не зміг би так зробити,— сказав Річардс. — Принаймні я знаю, що я не зміг би.

— А якого ж ти біса!.. — роздратовано кинув Бредлі. — Нащо клюнув на їхній гачок? Невже такий жадібний до грошей?

— Мою доньку звати Кеті,— сказав Річардс. — Вона ще менша за Кессі. У неї грип і запалення легенів. Теж увесь час плаче.

Бредлі мовчав.

— Її ще можна вилікувати. Не те, що... Кессі. Запалення легенів не страшніше від застуди. Аби тільки ліки та лікар. А це дорого. Я не маю іншого способу заробити грошей.

— Однаково ти дурень! — сказав Бредлі з якимось моторошним притиском. — Щовечора о шостій тридцять блазнюєш на втіху половини світу, а всі плюють тобі в душу. В цьому світі твоїй доньці гірше, ніж нашій Кессі.

— Я з цим не згоден.

— Тоді ти сміливіший за мене. Я тут одного хлопця був підрізав, до лікарні забрали. Багатий. Лягаві за мною три дні ганялися. Але ти ще сміливіший. — Він дістав сигарету й закурив. — А може, ти цілий місяць протримаєшся? Мільярд доларів, розтуди його... Доведеться тобі купити поїзда, щоб вивезти таку купу грошей.

— Краще Бога хвалив би, ніж лаятись,— обізвалася стара, кришачи моркву.

Бредлі пустив її слова повз вуха.

— Отоді ти, й твоя дружина, й донька заживете! Два дні в тебе вже позаду.

— Не заживемо,— заперечив Річардс. — Тут усе передбачено. Бачив оті дві штуки, що я попрохав Стейсі надіслати поштою, коли він з твоєю матір'ю ходив по харчі? Я маю відсилати ті штуки щодня до півночі. — Він розповів Бредлі про умову, яка передбачала невиплату грошей в разі її невиконання, та про свою підозру, що саме поштовий штемпель привів його переслідувачів до Бостона.

— Цьому легко зарадити,— сказав Бредлі.

— Як?

— Потім скажу. Як ти думаєш вибиратися з Бостона? Тебе по всіх усюдах шукають. Вони наче показилися після того, як ти підірвав лягавих у готельному підвалі. Сьогодні ввечері про це говорили по БТБ. І тебе показували з торбою на голові. Досить круто вийшло... Ма! — гукнув роздратовано Бредлі. — Коли твоє вариво буде готове? В нас животи до спини поприсихали!

— Вже домліває,— відповіла стара. Вона накрила покришкою густе кипляче вариво й почалапала до спальні посидіти з малою.

— Сам не знаю, як виберуся звідси,— сказав Річардс. — Спробую дістати машину. Я маю фальшиві документи, але боюся скористатись ними. Трохи зміню зовнішність — надіну темні окуляри — й виберуся з міста. Я вже думав, чи не податись до Вермонту, а звідти — до Канади.

Бредлі крекнув і пішов по тарілки.

— Вони вже перекрили всі виїзди з міста. Темні окуляри лише привернуть до тебе увагу. Не встигнеш проїхати кілька миль, як з тебе кишки випустять.

— Тоді не знаю,— сказав Річардс. — Але якщо лишуся тут, тебе заарештують як співучасника.

Бредлі почав розставляти тарілки.

— Припустімо, ми дістали машину. В тебе є зелененькі папірці, а в мене — ім'я, яке поки що не цікавить поліцію. На Мілк-стріт живе знайомий мексіканець, він продасть мені "вінта" за три сотні. Я попрошу когось із наших хлопців перегнати його до Манчестера. Там ти будеш як у Христа за пазухою, бо вони впевнені, що заблокували тебе в Бостоні... Вже зварилося, ма?

— Атож, хвалити Бога. — Стара вийшла перевальцем із спальні. — Сестричка твоя заснула.

— Це добре. — Бредлі насипав у три тарілки тушкованого м'яса і спитав: — А де Стейсі?