Читаем Переслідуваний полностью

— Ні. Картку виписують, якщо хтось у сім'ї має гарантований заробіток у п'ять тисяч доларів на рік. Ми тут узяли були на приціл одного з товстим гаманом та й поцупили в нього картку. До бібліотеки ходимо по черзі, маємо пристойний костюм, один на всіх. — Бредлі несподівано визвірився: — Насміхатимешся — кров пущу!

— Я не насміхаюсь.

— Попервах ми читали тільки про секс. Потім, коли захворіла Кессі, я почав цікавитися забрудненням повітря. У них там, у бібліотеці, є невеликий відділ, де можна знайти книжки й про смог, і про носові фільтри. Ми зробили восковий відбиток і підробили ключа від того відділу. Ти знаєш, у Токіо ще з дві тисячі дванадцятого року почали користуватися носовими фільтрами?

— Ні.

— Річ і Дінк Моран змайстрували лічильник забруднення. Спершу Дінк скопіював схему з книжки, а потім вони вдвох зліпили цей прилад із бляшанок від кави та деяких деталей, що їх повитягали з машин. Він тепер лежить у схованці. В тисяча дев'ятсот сімдесят восьмому році рівень забруднення повітря був від одиниці до двадцяти, розумієш?

— Атож.

— Коли піднявся до дванадцяти, всі заводи та іншу погань, що давала забруднення, довелося позакривати, доки повітря стане чистішим. Цей федеральний закон діяв до вісімдесят сьомого року, а тоді новий конгрес його скасував. — Тінь на ліжку звелася на лікоть. — Я певен, що ти знаєш багатьох людей, хворих на астму, хіба ні?

— Звісно,— обережно відповів Річардс. — Мене самого трохи зачепило. Це все береться з повітря. Господи, хто ж не знає, що треба сидіти вдома, коли парко, хмарно й повітря задушливе.

— Температурна інверсія,— похмуро докинув Бредлі.

— Отоді людей і хапає астма, аякже. У серпні та вересні повітря стає як сироп від кашлю. А от рак легенів...

— Те, про що ти говорив, не астма,— урвав його Бредлі. — Це емфізема.

— Емфізема? — Річардс учепився за це слово. Для нього воно нічого не означало, хоча й було ніби знайоме.

— Тканина легенів розбухає. Ти хапаєш і хапаєш те повітря, а дихати однаково нічим. Ти ніколи не бачив таких людей?

Річардс замислився: бачив. Багато з них уже померло.

— Нам про це нічого не кажуть,— докинув Бредлі, наче прочитав Річардсові думки. — Гарного дня рівень забрудненості в Бостоні — двадцять одиниць. Це те саме, що викурити за день чотири пачки сигарет. У найгірші дні забрудненість піднімається до сорока двох. Тоді старі люди мруть по всьому місту. В свідоцтво причиною смерті записують астму. А суть же в повітрі, в повітрі, в повітрі! У нього викидають всяку погань безперестанно, труби димлять двадцять чотири години на добу. Високому начальству так потрібно.

Бредлі помовчав і повів далі:

— Оті носові фільтри по двісті доларів ні біса не варті. Це просто дві пластинки, а між ними віхтик насиченої ментолом вати. Ото й усе. Добрі фільтри виробляє лише "Дженерал атомікс". Але дозволити собі таку розкіш можуть лише ті, що нагорі. Вони придумали безплатне телебачення, аби ми не вештались по вулицях, а сиділи вдома й дохли без зайвого галасу. Та це ще не все. Найдешевший носовий фільтр фірми "Дженерал атомікс" продають на чорному ринку по шість тисяч нових доларів. А ми почитали книжку, про яку я тобі розказував, і фільтр для Стейсі обійшовся нам усього в десять доларів. Сім із них пішло на слуховий апарат, який ми купили в ломбарді задля однієї крихітної деталі. Як тобі це подобається?

Річардсові аж заціпило.

— Коли Кессі перекинеться, ти думаєш, їй у свідоцтво запишуть рак? Дідька лисого. Астму запишуть. Щоб часом нікого не налякати. Бо можна й бібліотечну картку вкрасти й дізнатися, що з дві тисячі п'ятнадцятого року кількість захворювань на рак легенів зросла в сім разів.

— Та невже?!

— Я прочитав про це в книжці. Вони нас убивають. БТБ нас убиває. Наче той фокусник, що задурює глядачів тістечками, які випадають з-під сорочки його помічника, а сам тим часом виймає з широких штанів кроленят і ховає їх під капелюха. — Після паузи він додав задумливо: — Я пустив би цю машину в повітря, якби мені дали хоч десять хвилин в ефірі. Розповів би й показав, що кожен міг би мати такий носовий фільтр, якби Мережа захотіла.

— А я ще й допомагаю їм,— промовив Річардс.

— Це не твоя провина. Ти мусиш утікати.

Перед Річардсом зринули обличчя Кілліана та Артура Бернса. Йому захотілося роз'юшити ті пики, розтоптати їх, стерти на порох. А ще краще — викинути їх на вулицю, повиривавши з носів фільтри.

— Люди оскаженіли,— промовив Бредлі. — Уже тридцять років, як вони ненавидять блідопиких. Людям треба лиш знати причину. Причину... ту саму причину...

У вухах Річардса знову й знову бриніло це слово, аж поки він поринув у сон.


62 проти 100...


Річардс не виходив надвір цілий день, а тим часом Бредлі домовлявся про машину та про те, щоб один з його товаришів перегнав її до Манчестера.

Стейсі з братом повернулись о шостій, і Бредлі увімкнув телевізор.

— Усе гаразд. Сьогодні вирушаємо.

— Зараз?

Бредлі невесело всміхнувся.

— Хіба ти не хочеш подивитися на себе? Вся країна дивиться, від східного до західного узбережжя.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зараза
Зараза

Меня зовут Андрей Гагарин — позывной «Космос».Моя младшая сестра — журналистка, она верит в правду, сует нос в чужие дела и не знает, когда вовремя остановиться. Она пропала без вести во время командировки в Сьерра-Леоне, где в очередной раз вспыхнула какая-то эпидемия.Под видом помощника популярного блогера я пробрался на последний гуманитарный рейс МЧС, чтобы пройти путем сестры, найти ее и вернуть домой.Мне не привыкать участвовать в боевых спасательных операциях, а ковид или какая другая зараза меня не остановит, но я даже предположить не мог, что попаду в эпицентр самого настоящего зомбиапокалипсиса. А против меня будут не только зомби, но и обезумевшие мародеры, туземные колдуны и мощь огромной корпорации, скрывающей свои тайны.

Алексей Филиппов , Евгений Александрович Гарцевич , Наталья Александровна Пашова , Сергей Тютюнник , Софья Владимировна Рыбкина

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Современная проза
Библиотекарь
Библиотекарь

«Библиотекарь» — четвертая и самая большая по объему книга блестящего дебютанта 1990-х. Это, по сути, первый большой постсоветский роман, реакция поколения 30-летних на тот мир, в котором они оказались. За фантастическим сюжетом скрывается притча, южнорусская сказка о потерянном времени, ложной ностальгии и варварском настоящем. Главный герой, вечный лузер-студент, «лишний» человек, не вписавшийся в капитализм, оказывается втянут в гущу кровавой войны, которую ведут между собой так называемые «библиотеки» за наследие советского писателя Д. А. Громова.Громов — обыкновенный писатель второго или третьего ряда, чьи романы о трудовых буднях колхозников и подвиге нарвской заставы, казалось, давно канули в Лету, вместе со страной их породившей. Но, как выяснилось, не навсегда. Для тех, кто смог соблюсти при чтении правила Тщания и Непрерывности, открылось, что это не просто макулатура, но книги Памяти, Власти, Терпения, Ярости, Силы и — самая редкая — Смысла… Вокруг книг разворачивается целая реальность, иногда напоминающая остросюжетный триллер, иногда боевик, иногда конспирологический роман, но главное — в размытых контурах этой умело придуманной реальности, как в зеркале, узнают себя и свою историю многие читатели, чье детство началось раньше перестройки. Для других — этот мир, наполовину собранный из реальных фактов недалекого, но безвозвратно ушедшего времени, наполовину придуманный, покажется не менее фантастическим, чем умирающая профессия библиотекаря. Еще в рукописи роман вошел в лонг-листы премий «Национальный бестселлер» и «Большая книга».

Антон Борисович Никитин , Гектор Шульц , Лена Литтл , Михаил Елизаров , Яна Мазай-Красовская

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Современная проза / Попаданцы