ПІСНІ

Колись я із тяж­кої ту­гиНа лаві ду­бовій ле­жав,Останній кар­бо­ва­нець срібнийВ пустії ка­литці дер­жав.Аж тут на­ви­ну­лась дівчи­на,І я свою ту­гу за­був;Дівчино, моя ти дівчи­но,Богдай те­бе бог не за­був!І сів я на лаві ду­бовій,І сіла дівчи­на моя,Дівчина ме­не обійня­ла,Обняв же дівчи­ну і я.Їден поцілу­нок га­ря­чий -І я, як від чарів, ожив;Дівчино, моя ти дівчи­но,Богдай те­бе бог ожи­вив!Дівчина ме­не при­гор­ну­ла,Дівчину і я при­гор­нув,Дівчина на лаві зас­ну­ла,І я ко­ло неї зас­нув.

І сни­лось так ми­ло та лю­бо,І я че­рез сон го­во­рив:"Дівчино, моя ти дівчи­но,Богдай те­бе гос­подь лю­бив!"Раненько дівчи­ни не ста­ло,І знов я на лаві ле­жавІ міцно сла­би­ми ру­ка­миПустую ка­лит­ку дер­жав.Узяла, псявіра, узя­ла.І я собі ти­хо ска­зав:"Дівчино, моя ти дівчи­но,Богдай те­бе дідько узяв!"

26 сент[ября]

ПОЛЮБИ МЕНЕ

Лисий я, во­лос­ся спа­ло,Решта білая, як сніг,Недалеко моя яма,Та я в яму ще не ліг;Що збіліло - за­ма­лююЩе й но­во­го на­куп­лю -

Полюби ме­не, дівчи­но,То-то я те­бе люб­лю!Небагато в ме­не мізку,Та і пус­то в го­лові,Та я змал­ку оже­нив­сяНа ба­гатій удові;І я собі узяв гроші,А бог - ми­лую мою -Полюби ме­не, дівчи­но,То-то срібла на­даю!Не ло­жив я свої шиїНа прав­дивії ва­ги,Погнув її не їдно­муАж до са­мої но­ги.Зато те­пер, як бин­да­ми,Собі шию обів'єш -Полюби ме­не, дівчи­но,То-то сла­ви на­жиєш!Скаменіло моє сер­це,Хоч і м'якше не бу­ло,

Як ди­ти­на - не га­дає,Що доб­ро і що то зло;Але за­то як ча­са­миКілька ка­пельок прий­му…Полюби ме­не, дівчи­но,То-то щи­ро обійму!

26 сент[ября]

ГЕЙ-ГЕЙ, ВО­ЛИ! ЧО­ГО Ж ВИ СТА­ЛИ?...

Гей-гей, во­ли! Чо­го ж ви ста­ли?Чи ду­же по­ле за­рос­ло,Чи ле­ме­ша іржа поїла,Чи за­ту­пи­лось че­рес­ло?Бадилля зсох­ло, вже й ва­литься,Леміш я доб­ре нас­та­лив,А че­рес­ло моє но­веє…Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!Гей-гей, во­ли! Чи зсох­ло по­ле?Чи плуг у зем­лю не іде?Чи де­рев'яная по­ли­цяТяжкої ски­би не зве­де?

Земля пух­кая, плуг не стог­неІ ски­бу доб­ре відва­лив,І бо­роз­на уже чорніє…Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!Гей-гей, во­ли! Зо­ре­мо по­ле,Насієм яро­го зер­на,Пройде ра­зок тон­кеє ра­ло,І пробіжиться бо­ро­на.А там, ди­вись, зібра­лась хмар­ка,Дрібненький до­щи­чок по­лив -І ни­ва шов­ком зе­леніє…Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!Гей-гей, во­ли! Зер­но поспіє,І за­ко­ло­сяться по­ля,І вер­не нам за піт кри­ва­вийІз лиш­кою свя­та зем­ля.Тоді зби­рай ко­лос­ся пов­неТа тільки гос­по­да хва­ли…Чого ж ви ста­ли, мої діти?Пора нас­та­ла! Гей, во­ли!

НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛО­ЗА...