Подорож на Пуп Землі (Т. 1)

Тож мені конче потрібні були гроші. Спочатку хоча б на квитки. Купівля білетів завжди поставала переді мною якимось особливим ритуалом, щось на кшталт спалення мостів для відступу або ж просування власної голови у зашморг майбутньої подорожі. Тому протягом перших зимових місяців я гарячково хапався за будь-яку роботу. Чіплявся за все, що тільки потрапляло під руки. Зі скрипом зубовним повернувся до ненависного мені програмування, знову почав писати оглядові статті в технічні журнали, брався за проектування систем опалення офісів та житлових котеджів. Словом, не гребував нічим. Та що там казати, я готовий був скубти й сапати травичку на газонах заміських палаців наших товстомордих депутатів, аби тільки назбирати необхідну для авантюри суму.

На побутовому рівні переключився у режим екстремальної економії, відпрацьований мною ще в студентські роки (триразове харчування - понеділок, середа, п’ятниця і таке інше). Жив життям істинного спартанця: ніякого пива по п’ятницях, дискотек по суботах та більярда по неділях. Годувався переважно у фастфудах, зранку їв лише чай (по святах - кефір), увечері жував макарони, подумки додаючи до них масло і трохи тертого сиру. Дешеві магазинні пельмені ночами приходили до мене в кошмарах, кричали, буянили і лупцювали мене бейсбольними битками…

Режим екстремальної економії тривав майже два місяці, поки нарешті не настав той день, коли я назбирав невелику, але достатню суму для того, щоби оплатити авіапереліт до Перу. На своєму улюбленому пошуковому сервері «Momondo» відшукав рейс «Мадрид - Перу - Мадрид» усього за 500 євро! Погодьтесь, сума мізерна як для тринадцятигодинного трансатлантичного перельоту. Я миттю переказав Янові необхідну суму в Швецію, після чого мій товариш без зволікань оплатив квитки (українськими кредитками, на жаль, не можна розплачуватися за послуги чи товари на переважній більшості європейських Інтернет-сайтів).

Отож, перший крок зроблено! Від радощів мене роздувало, наче мильну бульбашку, я стрибав до стелі, бігав по стінах і дзвонив усім друзям, розказуючи, що влітку лечу до Перу. Авіакомпанія-перевізник називалася «Air Comet» і базувалася в Мадриді. Раніше я про неї не чув нічого, оскільки «Air Comet» оперувала тільки на так званих long-haul [16] маршрутах, не маючи жодного рейсу всередині Європи. Я ще тоді, пригадую, подумав: дивна то якась авіакомпанія.

А через два дні все пішло наперекіс. Така вже в мене, мабуть, доля: підготовка кожної нової експедиції супроводжується заледве не її повним крахом. Тож через два дні після здійснення платежу Янові на поштову скриньку прийшло повідомлення, в якому чорним по білому писалося, що наші квитки скасовано. Без зазначення причини.

Чех, не зволікаючи, передзвонив мені в Україну.

- Чувак, квитки ми не купили, - з ходу випалив мій товариш.

«Що за нісенітниця? - міркую. - Він що, збожеволів? Яне, друже, ми ж не далі як позавчора владнали справу з білетами!». Я навіть почав переживати за душевне здоров’я мого колеги. Навіщо, питається, цей фрик [17] здався мені тепер у Південній Америці?

- Ми купили квитки позавчора. Ти хіба забув? - якомога спокійніше нагадав я.

- Та не забув! Просто мені не прийшло підтвердження.

Неприємна підозра прокралася в мій мозок і щомиті росла. Праворуч під шлунком щось неприємно заплюскотіло.

- Підтвердження? - перепитую.

- Підтвердження.

- Не прийшло?

- Так, не прийшло.

- Що значить «не прийшло підтвердження»? - у моєму голосі з’являлися перші металеві нотки. - How the fuck could it happened?! [18]

- Та дідько його знає! - виправдовувався Ян. - Ми ж купували квитки через шведське онлайн-агентство…

- Так! Саме так!

- …однак вони не продають квитки напряму, а лише пропонують зручний пошуковий сервіс найдешевших білетів серед безлічі авіакомпаній. Після оплати квитків із сайту надходить інформація про замовлений рейс. Одночасно з цим агентство переказує кошти на рахунок авіакомпанії. Після цього авіакомпанія протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язана підтвердити факт бронювання.

У мозку щось забулькало, я роздув щоки наче хом’як, що тягне додому півмісячний запас соняшникового насіння, і майже не слухав товариша. Далі наша розмова вже не скидалася на діалог. Ян щосили репетував у трубку, перекрикуючи мене, а я просто лаявся, не маючи сил сказати щось путнє.

- Ти не розумієш, - горлав Ян, перебиваючи нестримний потік моєї лайки, - це значить, що авіакомпанія протягом двадцяти чотирьох годин мусила прислати підтвердження купівлі білетів!

- І що, бляха муха?! - волав я.

- І нічого! Вони не прислали. Ну, тобто, прислали, але не підтвердження квитків, а підтвердження того, що наших квитків немає.

- Цього не може бути! Ми ж заплатили повну суму!

- Ми платили гроші шведському агентству, але воно за ці гроші чомусь не змогло купити квитків у «Air Comet».

- Я зараз подзвоню і повідриваю їм усім яйця! - не вгавав я.

- Не треба, чувак! Не треба нічого нікому відривати! Почекай, нехай спочатку віддадуть гроші.

- Не хочу грошей! Хай віддадуть квитки!