Подорож на Пуп Землі (Т. 1)

Коло митної зони пасажирів чекав малоприємний сюрприз. Купа серйозних дядьків у білих халатах та респіраторах перевіряла всіх новоприбулих, чи бува серед них не затесався хворий на «свинячий» грип. Схоже, «свиняча» істерія, від якої літом 2009-го колошматило півсвіту, докотилася й до Еквадору. Кожного пасажира просили спинитися перед білою смугою у проході, після чого з безпечної відстані його сканували тепловізором. Тих, у кого температура відкритих частин тіла (сканували переважно лиця) не перевищувала 37єС, відпускали, не затримуючи. Інших - вели у спеціальну кімнатку здавати аналізи і… відсиджуватися кілька днів у карантині.

Тоді ми з напарником лиш посміялися з тієї дурнуватої процедури. Я ще не знав, що зовсім скоро ми самі станемо рознощиками вірусу…

* * *

1 липня 2009-го, Кіто, Еквадор. Перший день у Південній Америці. І взагалі - перший день у південній півкулі

Перше, що вразило в Кіто, - літаки сідали просто над містом. Їдеш собі широкою центральною магістраллю, аж раптом над тобою, розчепіривши закрилки на повну і несамовито гуркочучи турбінами, заходить на посадку «Airbus А320». Причому абсолютно поряд здіймаються житлові будинки, магазини, трохи далі видніється овальна чаша стадіону. Звісно, сучасні літаки падають дуже рідко, та все ж у випадку аварії при заході на посадку в аеропорт Кіто окрім сотні пасажирів авіалайнера, загине щонайменше кілька сотень людей на землі.

Столиця справила враження міста, за яким ніхто не доглядає. То тут то там траплялося цифрове табло, наскрізь поїдене іржею, або ж порожній рекламний стенд, заліплений сантиметровим шаром бруду. Неширокі вулички були брудними, звивалися мов змії, вишкрябувалися на височенні пагорби, зривалися вниз крутими схилами і перетиналися під усіма можливими кутами. Більшість будівель - старі, ще колоніальної архітектури - наче переносили мене на кілька століть назад. Присутність незліченної кількості засмаглих індіанців з порепаними лицями, які, закутавшись у картаті пончо, курять люльки й вештаються без діла столицею, ще більше підсилювала відчуття часового зсуву. Кілька новітніх будівель у центрі тонули й губилися в цьому хаосі. Здавалося, ми з товаришем потрапили у таку Південну Америку, якою вона була кількасот років тому.

А ще трохи незвично було бачити, що сонце світить з півночі…

У день прильоту, аби не гаяти час, ми вирошили в особливе місце, яке називається Мідад дель Мундо (з іспанської - Середина Світу). Це особливий район на північ від еквадорської столиці, де розташовано тридцятиметровий монумент, що збудований акурат на екваторі, найдовшому світовому меридіані. Пам’ятник виглядає як прогониста піраміда зі скошеною вершиною, на якій розташовується велетенський кам’яний глобус. На кожному боці піраміди красується велика літера «N», «S», «E» та «W», відповідно до сторони світу, куди вона повернута. Точнісінько в центрі монумента проходить велика біла лінія, що позначає межу між південною та північною півкулями. Завдяки цьому можна було стояти однією ногою у північній а іншою - у південній півкулі.

Всім, хто прибуває на Мітад дель Мундо, видають спеціальний сертифікат - офіційне підтвердження про візит на екватор.

Я навмисне обрав Мітад дель Мундо для початку подорожі. Для мене це було символічно: почати наш великий похід з найдовшого меридіана, від самісінького центру Землі з відміткою паралелі 0°00’00”, і закінчити його аж у Сантьяго-де-Чилі на 33°27’00” південної широти.

Рецепт кави по-еквадорськи

Коли ви замовляєте каву в Еквадорі, вам спочатку подають чималеньку чашку щойно закип’яченого молока. Поки ви репетуєте, доводячи офіціанту, що замовляли каву, а не молоко, вам підносять крихітну глиняну філіжанку, схожу на звичайну сільничку і наповнену меленою кавою. Врешті-решт, втямивши з експресивних жестів офіціанта що потрібно робити, ви обережно додаєте кавовий порошок у чашку з молоком, затим підкидаєте кілька ложок цукру, і… кава по-еквадорськи готова!

В південних регіонах Еквадору процес приготування кави має незначну відмінність. Замість філіжанки з меленими кавовими зернами вам приносять карафку з холодною, але міцно-міцно завареною кавою. Відтак ви підливаєте необхідну кількість чорної як нафта рідини у чашку з гарячим молоком, старанно все розмішуєте і насолоджуєтесь кавою, приготованою за південноеквадорським рецептом.

Додавання кип’яченої води у каву вважається в Еквадорі за нечуваний несмак. Заледве не вульгарність.

КРОЛИКИ НА КОТОПАКСІ