Читаем Подорож на Пуп Землі (Т. 1) полностью

Неділя, 5 липня 2009-го, Баньос. Три дні до перетину кордону


Усе планування поїздки я завше беру на себе. Ця Експедиція, детальний звіт про яку ви зараз тримаєте у руках, зрозуміло, не стала винятком.

Мій план перетину еквадорсько-перуанського кордону був простим, мов двері. За вихідну точку для переправи в Перу я вибрав Куйнку, третє за величиною місто Еквадору, великий фінансовий центр, розташований на півдні країни. Спочатку я планував дістатися з Куенки до Лохи, тоді з Лохи доїхати до прикордонного містечка Макара (як це зробити я ще не знав, але думав, що якось розберусь на місці), затим у Макарі перетнути кордон, а вже звідти доїхати до Суйяни. Втім, це ще не все. В Суйяні нам треба буде пересісти на автобус або ж зловити попутку до Піури. Піура - це місто, яке я обрав для першої ночівлі на перуанській землі. Загалом триста п’ятдесят кілометрів через гори, плюс перетин кордону. За один день. Отакий-от, друзі мої, простенький план.

Попри таку вражаючу простоту, з цим планом у нас від самого початку щось не заладнало. Пізно ввечері напередодні виїзду з Баньоса Ян підсів до мене на ліжко і стурбовано спитав:

- Чувак, як ми перетинатимемо кордон Перу?

Так і спитав. Прямо і не соромлячись. Як чоловік чоловіка. Я з готовністю дістав з рюкзака свій «magic book» і виклав мій конгеніальний план прориву в Перу:

- Спочатку ми їдемо автобусом з Куйнки до Лохи, звідти в Макару, там переходимо кордон і далі на попутках аж до Піури. Всьо просто! Знаю, буде важко, доведеться робити достобіса пересадок, крім того, мусимо виїжджати дуже рано, але я сподіваюся, що за день впораємось.

Чех дивився на мене сумним безнадійним поглядом. Так на мене дивиться моя маленька племінниця, коли заграється і не встигне домчати до туалету. Я подумав, що Ян зараз почне просторікувати про різноманітні труднощі, які чигатимуть на шляху, адже цей кордон - це не простий кордон, а Frontera між Еквадором та Перу, а ми, мовляв, нічого не знаємо про Fronter’у, нічого не знаємо ні про митників, ні про їхні вимоги, ми взагалі нічого не знаємо, тож не варто сподіватися, що зможемо ось так от легко й гладко пробратися аж до Піури всього за дванадцять годин. Проте чех нічого такого не сказав. Натомість він почухався і мовив:

- Максе, мені потрібно тобі дещо показати. Ходімо.

Ми вийшли з нашої кімнати і спустилися вниз. Зупинились на сходовому майданчику поміж першим та другим поверхами. На одній зі стін просто за Яновою спиною висіла здоровенна глянсувата карта Еквадору. На ній було видно також значну частину північної частини Перу. З виглядом людини, яка знає все, я упритул підійшов до мапи.

- Ну, - трохи пиндючно прогугнявив я, - це карта Еквадору. І що тепер?

- Глянь сюди, - проказав Ян, затим провів пальцем по блискучому полотні мапи, спинившись у якійсь точці внизу плаката.

Я нахилився і простежив за його пальцем. Кордон. Frontera. Згори широкою червоною лінією тягнеться магістраль, вона проходить Куенку, Лоху, впирається в Макару і Янів палець. А тоді мій напарник різко, наче фокусник, прибрав долоню від карти, і я аж язиком прицмокнув… На прикордонному містечку Макара дорога обривалася. З перуанської сторони не було позначено ніякого шляху: ні шосейки, ні ґрунтового. Єдина дорога, якою можна було перебратися на той бік кордону, пролягала значно західніше, притискаючись до крайки Тихого океану.

- Ти пропонуєш трюхикати від кордону до Піури пішки? - серйозно спитав Ян. - Я розумію, друже, там всього лиш двісті кілометрів горами, однак…

Я спантеличився, але не так щоб дуже. На моїй карті, яку я скачав з Інтернету під час скороспішного планування Експедиції, Панамериканська магістраль роздвоювалася в Куенці. Одна з гілок, як і було намальовано на мапі в хостелі, тягнулася вздовж узбережжя, інша - значно коротша - проходила через Макару. Дві дороги знову зустрічалися в Суйяні. Щоправда, моя карта, так би мовити, була не зовсім картою, а радше схемою, а тому не витримувала жодної критики в порівнянні з мапою, що висіла в хостелі «Трансильванія». Втім, я ще не бачив жодних причин для паніки.

- Можливо, ця карта стара, - напустивши на себе поважнго вигляду, припустив я, а сам тим часом намагався відшукати в легенді рік випуску. - Може, коли її складали того шляху просто не існувало.

Мій напарник стенув плечима:

- Ти бос, тобі й вирішувати. Я просто не хочу, щоб перетинаючи кордон між Еквадором та Перу, ми вибрели на світ білий десь у розлогих степах Патагонії [50].

- Відставити розмови! - рішуче рявкнув я. - Не розводь мені тут паніки! - говорив я твердо й упевнено, адже карта на стіні дійсно виглядала доволі потріпаною. - Відповідно до моїх даних, до Піури через Макару веде одна з гілок Панамериканської магістралі. Як це так, що траси далі немає? Такого не може бути! Це ж Панамериканська магістраль! Просто карта дуже стара!

Я справді вірив у те, що казав. Я просто не міг припустити, що дороги, котру офіційно нарекли Панамериканською магістраллю, насправді не існує.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Георгий Седов
Георгий Седов

«Сибирью связанные судьбы» — так решили мы назвать серию книг для подростков. Книги эти расскажут о людях, чьи судьбы так или иначе переплелись с Сибирью. На сибирской земле родился Суриков, из Тобольска вышли Алябьев, Менделеев, автор знаменитого «Конька-Горбунка» Ершов. Сибирскому краю посвятил многие свои исследования академик Обручев. Это далеко не полный перечень имен, которые найдут свое отражение на страницах наших книг. Открываем серию книгой о выдающемся русском полярном исследователе Георгии Седове. Автор — писатель и художник Николай Васильевич Пинегин, участник экспедиции Седова к Северному полюсу. Последние главы о походе Седова к полюсу были написаны автором вчерне. Их обработали и подготовили к печати В. Ю. Визе, один из активных участников седовской экспедиции, и вдова художника E. М. Пинегина.   Книга выходила в издательстве Главсевморпути.   Печатается с некоторыми сокращениями.

Борис Анатольевич Лыкошин , Николай Васильевич Пинегин

Приключения / Историческая проза / Образование и наука / Документальное / Биографии и Мемуары / История / Путешествия и география