Подорож на Пуп Землі (Т. 1)

Бісова вродливиця тулилася до мене і дозволяла обіймати себе в таких місцях, за які в Україні я вже давно схопив би ляпас або навіть коліном нижче живота. Молода перуанка терлася об мене, водила пальцем по сорочці, а на прощання смачно поцілувала в губи! Поки я очунявся і надумав міцніше схопити її за талію, дівуля випручалася і… пішла. Пішла собі геть, звабливо вихляючи сідничками.

Скажу чесно, у той момент я був готовий взяти приклад з Григорія Самолюка і осісти в Перу назавжди.

* * *

Сонячний диск щойно переповз через зеніт. Легенький бриз неквапно розривав тонку плівку високих хмар, оголюючи лазурове небо.

- Аж не віриться, що стільки всього сталося за останній день, - мовив я.

- Знаєш, а у мене теж є своя історія, - таємниче почав Ян.

- Тобто? - зацікавився я.

- Пам’ятаєш, того першого дня, коли ми сиділи на лавці з Григорієм…

- Ну? - нетерпляче підганяв я.

- Поки ви фотографувалися, я запримітив чийсь загублений гаманець, - продовжив чех.

- І що?

- Підняв його і знайшов всередині гроші. Товста пачка перуанських нуебо солів. Але потім я подумав і… вирішив не брати гаманець. Кинув його назад під лаву.

- Хм… - мугикнув я.

- Незабаром гаманець кудись зник, - правив далі мій напарник. - Я не знаю, що з ним трапилось, оскільки ми постійно крутилися коло лавки. Зате на моєму фотоапараті з’явилося ось це.

І Ян показав мені невеликий круглий смайлик жовтого кольору, наклеєний на кришці фотокамери. Я звернув на нього увагу ще вчора, однак подумав, що то Янових рук робота.

- То це не ти його наклеїв?! - здивувався я.

- Ні… - розвів руками чех.

- Дідько, а хто ж тоді?

- Не знаю… Все відбулося якось дивно. На якусь мить я, пригадую, лишив свій фотоапарат на лавці. Затим сфотографував тебе і Григорія на твою камеру і повернувся назад до лави. Я відразу помітив, що гаманця біля лави більше немає. Мій фотоапарат лежав на тому ж місці, де я його залишив, але… на його кришці був наклеєний оцей смайлик.

Я почухав голову. Отож протягом однієї доби я встиг підхопити свинячий грип, зустрітися з вісімдесятирічним співвітчизником посеред крихітного містечка на півночі Перу, потрапити на місцеве трухільське телебачення. Янові хтось підкинув гаманець з грошима, який він не взяв, а потім цей хтось потайки наклеїв жовтий смайлик на фотокамеру.

- Оце-то деньок… - прошамкав я крізь закладений ніс.

- Угу… - прогудів у відповідь мій товариш.

Сонце остаточно вишпорталось з-за обривків плескуватих хмар. Повітря зробилось сухішим, денна задуха цілковито вивітрилась. Пустеля стала схожою на пустелю. Ми трюхикали неширокою брукованою вулицею у напрямку до хостела.

- Ти, мабуть, правильно зробив, що не підняв той гаманець, - буркнув я. - Усе, що чуже або ж дістається задарма, ніколи не приносить добра.

- Я теж так думаю, - відказав Ян, ще раз обдивившись свою камеру. Круглий смайлик як і раніше посміхався з лівого нижнього кута кришки. - Хоча навіть гадки не маю, хто б то міг таке витворити.

- То просто Будда сміється на небесах… - відказав я, роздивляючись пливкий і невиразний диск сонця, що спроквола осідав у океан.

* * *

Через той клятий грип, який напхав огидним слизом наші носи й горлянки, мені та чехові довелося скасувати поїздку в Кахамарку.

Загалом кажучи, Кахамарка лежала осторонь нашого основного маршруту. Попри це я страшенно хотів туди поїхати. Якби не інфлюенца і необхідність їхати далі до Ліми, ми б туди обов’язково навідались, оскільки це місце навіки увійшло в історію Американського континенту. По суті, Кахамарка - нічим не примітне провінційне містечко. Одначе саме тут завершилась епоха Імперії Інків. Саме з Кахамаркою пов’язана неймовірна історія про викуп Атауальпи, останнього правителя Інків, яку я просто не можу не переповісти…

Викуп Атауальпи

У 1531 році іспанський авантюрист Франциско Пісарро із двомастами відбірними іспанськими головорізами та відчайдушними забіяками відправився завойовувати Імперію Інків, величезну індіанську державу з розвинутою культурою, незчисленними багатствами та чудовою військовою організацією. На той час Імперія Інків досягла свого максимального розквіту і була найбільшою державою на планеті. Її населення за різними оцінками коливалося від 10 до 12 мільйонів чоловік, з яких двісті тисяч служили у війську.

Висадившись у Перу, Пісарро почав просуватись углиб країни. Його загін налічував 67 кавалеристів, озброєних піками та мечами, 157 піхотинців - списоносців та мечників, 20 далекобійних арбалетників, лише 3 солдатів з вогнепальною зброєю і 2 артилерійські гармати…

16 листопада 1532 року після цілого року виснажливих сутичок на побережжі та в перуанських горах Пісарро спочатку запросив на переговори, а потім підступно захопив у полон останнього інкського імператора Атауальпу. Сталося це в битві під Кахамаркою.