Подорож на Пуп Землі (Т. 1)

Знаючи жагу іспанців до золота, правитель перуанців запропонував конкістадорам викуп в обмін на свою свободу. Діставши вуглинку з вогнища, імператор випростався в повен зріст і провів нею горизонтальну риску на стіні так високо, як тільки зміг дотягнутися.

- Якщо ви звільните мене, - сказав він, - я заповню кімнату золотом аж до цієї межі.

Кімната мала площу 35 квадратних метрів…

Пісарро спочатку не повірив, що Інки зможуть дістати стільки золота. Втім конкістадор схитрував і гарантував полоненому правителю свободу, якщо той виконає свою нечувану обіцянку. Не вагаючись, Атауальпа розіслав в усі кінці Імперії гінців з наказом нести в Кахамарку все золото, яке тільки знайдеться. За віруваннями індійців, Інка, цебто імператор, одночасно вважався сином верховного божества, напівбогом, тому його наказів ніхто не міг ослухатися. Звідусіль до Кахамарки потяглися каравани індійців, навантажених золотими виробами. Вони все прибували й прибували, поволі заповнюючи колишню темницю Атауальпи чудовими витворами з жовтого металу. Скептицизм Пісарро поступився цікавості, а згодом здивуванню, якому не було меж. На той час жодна людина на Землі, навіть найбагатші європейські королі, не бачили стільки золота одразу!

Отримавши весь викуп, іспанці почали переплавляти прикраси, оздоби, статуетки та зброю на звичайні злитки. Золота було так багато, що для переплавки знадобилося більше місяця.

Вірнопіддані Атауальпи виклали за свого повелителя нечуване багатство. Чиста вага виплавленого золота перевищила 6000 кілограм. (Для порівняння: на той час Іспанія щорічно вивозила з Африки не більше 400 кілограм жовтого металу.) Викуп Атауальпи став найбільшим воєнним трофеєм за всю історію людства.

Що ж сталося з Атауальпою?

Франциско Пісарро (цілком у дусі тих часів) не дотримав свого слова. Після отримання викупу, замість того, щоб відпустити імператора, іспанці влаштували йому суд чи, радше, пародію на суд. Атауальпі навішали цілу купу звинувачень у змові проти іспанської корони, єресі та всяких інших пакостях, після чого його приговорили до смерті. Гордого імператора примусили публічно прийняти християнство, а потім задушили. Затим 28 червня 1533-го року через десять днів після отримання викупу його тіло спалили на центральній площі Кахамарки. Імперія Інків - найбільша імперія тогочасного світу - припинила своє існування.

Одначе золото Інків нікому не принесло добра. Коли такий скажений викуп спочатку доправили в Санто-Домінго, а потім на чотирьох кораблях до Севільї (Іспанія), люди замалим не втрачали глузд. Чотирнадцятикратний приріст надходження золота з-за океану аж ніяк не був підкріплений відповідним ростом виробництва. Викуп Атауальпи викликав у Європі небачену до того інфляцію. Король Іспанії майже миттєво «спустив» свою частину викупу на підготовку та виучку іспанської армії (в Європі у той час монарх вважався вайлом і телепнем, якщо не міг затіяти двійко-трійку гідних воєн) та якісь дріб’язкові потреби при дворі. Таким чином золото наймогутнішої південноамериканської імперії, обмите кров’ю її останнього правителя, принесло європейцям самі лиш негаразди. Завдяки йому по всій Європі ріками лилась кров у безглуздих війнах, затіяних Іспанією, через немислиму інфляцію зубожіли колись могутні та заможні сімейства.

Пройшли роки, золото знецінилось, старушенція Європа поволі приходила до тями. Проте навіть через сотню років після сумнозвісного викупу Атауальпи, коли війни припинились, а економіка відновилася, прокляття інкського золота все ще тяжіло над загарбниками Перу, щороку відправляючи на той світ тисячі й тисячі відважних європейців… Ім’я цьому прокляттю - Ельдорадо. Незлічені багатства, привезені Пісарро, підігріли невиразний і розмитий міф про загублене місто Паїтіті, багатющу країну із золота, сховану в джунглях далеко за горами, де за переказами правителі купаються у ваннах із золотого піску, де селяни ходять по вимощених золотом дорогах, і куди Інки, відступаючи під натиском іспанців, перетягли всі свої багатства. Золото, добуте Пісарро, перетворило в очах авантюристів усього світу розпливчасту перуанську легенду в непорушну істину. Десятки тисяч відчайдухів, засліплені маревом небачених скарбів, залишали свої сім’ї, покидали всі свої справи та споряджали дорогі експедиції, щоб сторчголов кинутися на пошуки загадкового й вабливого Ельдорадо.

Назад поверталися одиниці…

* * *

11 липня 2009-го, руїни піщаного замку Чан-Чану

- Про що замислився? - спитав Ян.

- Про свинячу пандемію, - відказав я і гучно висякався.

- Тобто?

- Та от обмізковую, як цей клятий вірус поширюється світом.

- І що?