Принц Ґаллії

— До речі, — озвався Рікард, надягаючи чисту білизну. — Ти все ще тягаєшся з ґрафом д’Альбре?

— Та ні, він вже захопився Ізабеллою Араґонською. У мене йому нічого не світило, отож він вирішив спробувати щастя в іншої. Та навряд чи з того щось вийде — вона його швиденько відшиє.

— Правда?

— Я в цьому не сумніваюся. Кажуть, кузина Ізабелла донезмоги доброчесна і ще жодного разу не зраджувала свого чоловіка. Хоч, на мою думку, Філіп де Пуатьє не заслуговує на її вірність.

— Я не про те питаю, Геленко.

— А про що?

— Це правда, що Ґастонові д’Альбре в тебе нічого не світило?

— Певна річ. Ти ж бо знаєш, для кого я бережу свою незайманість.

Ці слова були мовлені цілком буденним тоном, ніби між іншим, та щодо цього Рікард не мав жодних ілюзій: починалася стара пісенька. Він подумки вилаяв себе за нестриманість і тут-таки припустився ще однієї помилки, сказавши зопалу:

— Припини, Гелено! Зараз же припини! Я не дозволю тобі стати другою Жоанною.

Вона рвучко повернулася до нього. В її очах застиг подив.

— Звідки ти це знаєш?!

— А ти?

Кілька довгих секунд вони мовчки дивилися одно одному в очі. Потім Гелена відійшла від вікна й сіла на ліжко поряд із братом. Між її насупленими бровами залягли дрібні зморшки.

— Про Жоанну й Александра я знаю від Бланки. Якось мені не спалося, і я пішла до неї — а вона якраз посварилася з Монтіні. Ми трохи випили… гм… ну, не зовсім трохи — саме стільки, щоб почали плакатися і звіряти одна одній свої дівочі таємниці… Здається, я вже розповідала про це.

— Атож, розповідала, — підтвердив Рікард, задоволений тим, що йому вдалося уникнути чергового освідчення. — Як ви обидві, п’яні в дим, ридали ридма, скаржачись на своє життя.

— Що було, те було, — кивнула Гелена. — Соромно згадувати, що ми тоді наговорили. Якби після того ми не стали найкращими подругами, то зненавиділи б одна одну.

— Зрозуміло, — сказав Рікард. — І коли ви одружитеся?

Гелена дзвінко розсміялася:

— На жаль, це так само неможливо, як і наш шлюб з тобою… — Вона миттю обірвала свій сміх і спохмурніла. — Ну чому така несправедливість, Рікарде? Чому я твоя сестра?

Рікард зітхнув:

— Господь зле пожартував з нас обох, Геленко. От якби моєю сестрою була не ти, а Марґарита, це б вирішило всі наші проблеми. — Він швидко застебнув камзол і взув черевики. — Гаразд, ходімо. От поговорю з Марґаритою тоді й вирішу остаточно, чи варто було взагалі народжуватися в цьому божевільному світі, де обидві жінки, з кожною з яких я був би щасливий, однаково, хоч і з різних причин, недоступні для мене.

Розділ XL

Минулого не повернеш

Майже чверть години простояв Рікард у приймальні принцесиних апартаментів, аж поки не повернулася Гелена.

— Марґарита ще не спить, — сказала вона, — і згодилася поговорити з тобою. Тільки недовго.

— Де вона зараз?

— В бібліотеці.

— І в якому стані?

— В кепському. На диво спокійна, а це не до добра. Боюсь, я утнула дурницю, згодившись допомогти тобі. Краще б ти зачекав до ранку…

— Все гаразд, сестричко. Не турбуйся.

— Тобі легко сказати — не турбуйся… Ну, добре, йди. — Вона поцілувала його в губи й додала: — І будь розумником… безумцю ти мій!…

Марґарита справді мала кепський вигляд. Вона сиділа в широкому кріслі попід стіною і навіть не ворухнулася, коли до кімнати ввійшов Рікард, лише спрямувала на нього важкий погляд своїх ясних синіх очей. Світло від трьох запалених у настінному канделябрі свічок, надавало її блідому обличчю зловісний пурпурний відтінок.

— Прошу сідати, кузене, — сухо мовила Марґарита. — Сподіваюсь, ваша сестра переказала вам, що я не схильна до тривалої бесіди?

— Так, кузино, — відповів Рікард, влаштовуючись у сусідньому кріслі, поверненому під прямим кутом до того, в якому сиділа принцеса. Серце його впало: звертання у множині в особистій розмові і підкреслена офіційність тону не обіцяли йому нічого доброго. Більш того, це було лихим знаком.

— Як я зрозуміла зі слів вашої сестри, — вела далі Марґарита, дивлячись повз Рікарда, — ви хочете повідомити про щось дуже важливе.

— Надзвичайно важливе. Але перше…

— Ага! Отже, ти висуваєш попередні умови?

— Ні, не умови. Лише кілька питань.

— Гаразд, — сказала Марґарита, — я відповім на твої питання. У тому разі, звичайно, якщо вони не будуть надто зухвалі. Питай.

Рікард зробив глибокий видих, збираючись на рішучості.

— Марґарито, ти вже знаєш про заручини Кра… Філіпа Аквітанського з Анною Юлією?

Марґарита закусила губу. Профіль її загострився, очі потьмяніли. Вона рвучко повернулася до нього:

— Знаю. А тобі що з того?

— Для мене це дуже важливо, Марґарито. І ти знаєш чому.

— Так, знаю. Та мені від цього ні холодно, ні гаряче. Мені начхати на твої почуття.

Рікард криво всміхнувся:

— Щодо цього я не маю жодних ілюзій, ваша королівська високосте. Вам начхати на почуття інших, бо ви самі нікого не кохаєте. Кохання для вас пустий звук… А втім, ні, помиляюся. У вашому лексиконі це евфемізм, що позначає стан збудження перед і під час фізичної близькості. Адже скільки разів ви казали мені в ліжку, що кохаєте мене…