Принц Ґаллії

— Це неможливо, Рікарде. Все, що завгодно, тільки не це. Шлюб завжди був каменем спотикання в наших стосунках, він був причиною всіх наших сварок. Прошу тебе, любий, не згадуй про одруження. Хіба тобі мало, що ти зараз зі мною? Хіба тобі мало, що я кохаю тебе?

— І це все, чого варте твоє кохання? — з гіркою усмішкою, більше схожого на гримасу болю, промовив Рікард. — Тоді гріш йому ціна! І гріш ціна тобі, як людині, раз ти вважаєш коханням своє недолуге почуття, якому бракує елементарної поваги до людини, що її ти начебто кохаєш, готовності розділити з нею не лише ліжко, а й усе своє життя.

— Не кажи так, Рікарде! — вигукнула Марґарита, а вже наступної миті збентежено потупилася. — Це правда, у мене буде чоловік… Але ж кохатиму я тебе! Лише тебе!

— Вельми зворушений, пані. Ваші слова роблять мені честь… А бути вашим законним чоловіком я, мабуть, не гідний?

— Ах, Рікарде, не в тому річ, — майже простогнала вона, притиснувши руки до грудей. — Зовсім не в тому.

— А в чому ж тоді? Поясни мені, нетямущому. Сьогодні ти дуже відверта, то, може, розкриєш мені й цю таємницю?

Марґарита сплела пальці рук, поклала їх собі на коліна і спрямувала на Рікарда зосереджений погляд своїх синіх очей, які він так добре знав — і тьмяними в гніві, і ясними в коханні. Та наразі в них не було ніяких почуттів — єдино лише холодний розрахунок.

— Звісно, я можу пояснити, — сказала вона. — Але навряд чи моє пояснення припаде тобі до душі.

— Про це вже дозволь судити мені самому. Припаде до душі чи не припаде, але я маю знати, чим ти керуєшся. Можливо, мені вдасться переконати тебе, розвіяти твої сумніви.

— Як би я цього хотіла! — з важким зітханням промовила Марґарита. — Але це безнадійно. Біда в тому, Рікарде, що я дуже погана дівчинка. Я вкрай зіпсута. Примхлива, самозакохана, еґоїстична, розбещена владою, багатством та загальним поклонінням — і це лише частина моїх недоліків, насправді я ще гірша… Мовчи! Я знаю, що ти любиш мене з усіма достоїнствами й вадами, з усім добрим і поганим, що в мене є; та зараз ідеться про інше. Колись я стану королевою (дай Бог, щоб це трапилося якомога пізніше), і я хочу бути справжньою правителькою Наварри, а не дружиною правителя, королевою, а не дружиною короля. Як би я не кохала тебе, як би я не потребувала твого кохання, влада для мене понад усе, і я не хочу ділитися нею навіть з тобою.

— Але ж я не честолюбний, Марґарито. Я люблю тебе, а не твій спадок, і корона мені не потрібна. Повір…

— Я вірю тобі, Рікарде. Я анітрохи не сумніваюся в твоїй щирості. Хто-хто, а я ж бо знаю, який ти насправді. За інших обставин з тебе вийшов би ідеальний чоловік для такої надміру честолюбної жінки, як я. Проте, собі на біду, ти походиш із шанованого наваррського роду. Твого батька дуже поважають у Наваррі, особливо в її кастільській частині. Після мого батька він найвпливовіша людина в країні, і хоч-не-хоч ти успадкуєш від нього і цю повагу, і цей вплив. На жаль, серйозно розраховувати на те, що згодом ти розгубиш отриманий у спадок авторитет, не випадає. Ти чесний, порядний, шляхетний, добродушний і навіть простодушний. З такими якостями з тебе навряд чи вийде гарний правитель, але піддані любитимуть тебе, для них ти будеш уособленням доброго та справедливого короля на противагу мені — злій і підступній королеві. Ти справді далекий від державних турбот, політика не твоя стихія, а проте, одружившись зі мною, ти проти своєї волі будеш втягнений у цю трясовину. І коли одного чудового дня мої піддані скажуть: „Королева нам не указ! У нас є король, нащадок Александра Завойовника[39] по чоловічій лінії, нехай він нами й править“, — тоді в тебе не буде навіть того слабкого виправдання, що ти, мовляв, ніколи не займався державними справами.

Рікард підвівся з колін, дивлячись на Марґариту з якимсь забобонним жахом.

— І тільки тому ти відмовляєш мені?

— Тільки тому. Якби ти не був сином Клавдія Іверійського, онуком Елени де Ебро, я б радо погодилася стати твоєю дружиною і була б щаслива з тобою. Ти чудова людина, Рікарде, я тебе дуже люблю, та на жаль, нам не судилося бути разом. Пробач, рідний.

— Боже! — у відчаї прошептав він. — Кого я покохав? Я покохав чудовисько!

— Рікарде…