— А що з нею могло скоїтися? — з цинічним осміхом мовив Філіп. Дійнятий до живого Бланчиною відсіччю, він потребував небагато, щоб втратити терпець і зважитись на відверту грубість. — Хто-хто, а ви, Марґарито, мусите знати, що нічого особливого. З вами ж було все гаразд, ви навіть не завагітніли.
Смішки в залі нагло змовкли. Від несподіванки Марґарита остовпіла. Королева Констанца Орсіні, Жоанна Наваррська, Ізабелла та Марія Араґонські сором’язливо потупили очі, а Тібальд де Труа і Педро Оска схопилися зі своїх місць і, стиснувши кулаки, повільно рушили на Філіпа. Він чекав їхнього наближення з олімпійським спокоєм, склавши на грудях руки. Синь його очей, зазвичай чиста і глибока, як весняне небо над Піренеями, потьмяніла і стала нагадувати скуте зимовою кригою озеро.
Ернан також встав.
— Зараз буде бійка! — голосно повідомив він. — Двоє проти одного. Ну, нічого, невелика біда. Тримайтеся, государю, я йду на підмогу. Разом ми їх нараз укоськаємо… — І він кинувся до Філіпа.
Першою схаменулася Ізабелла Араґонська. Вона квапливо підвелася з крісла, швидкими кроками випередила Тібальда та Педро Оску і стала між ними й Філіпом.
— Вгамуйтеся, панове! — карбуючи кожне слово, промовила вона до Філіпових супротивників. — Ваше щире обурення трохи запізнилося. Вам належало б раніше стати на захист честі та гідності дами — коли дон Фернандо та Марґарита ображали відсутню тут Бланку. Кузина Наваррська сама напросилася, і не варто звинувачувати в усьому дона Філіпа. Зрештою, це його особиста справа, де він був і з ким він був. А ви, доне Фернандо… Я просто не розумію вас, відмовляюся розуміти. Бланка ваша рідна сестра, і хоч як би ви до неї не ставилися, вона все одно залишається вашою сестрою. Своїми вульґарними дотепами на її адресу ви передусім ображаєте всю свою сім’ю, а отже, і самого себе. Мені соромно, що в моєї сестри такий чоловік.
Марґарита й Фернандо зніяковіли під осудливими поглядами інших дам та сеньйорів, які поквапилися перекласти на них і свою частку провини за цей неприємний інцидент.
Філіп мимоволі замилувався Ізабеллою.
„Яка вона красуня! — розчулено подумав він, а поглянувши скоса на п’яного в дим ґрафа де Пуатьє, скрушно зітхнув: — І дісталася такому телепневі…“
— Доне Педро, — знов заговорила Ізабелла, владно дивлячись на ґрафа Оску. — Я старша дочка вашого короля. — Потім вона перевела погляд на ґрафа Шампанського: — Я ваша наслідна принцеса, доне Тібальде. І я наказую вам обом повернутися на свої місця. — Вона тупнула ніжкою. — Ну!
Тібальд де Труа і Педро Оска неохоче скорилися, всім своїм виглядом показуючи, що чинять так усупереч своїй волі і лише з поваги до жінки та принцеси.
Ернан де Шатоф’єр теж сів і плеснув по плечу віконта Іверо, що сидів поруч нього.
— Алярм відміняється, приятелю. Продовжимо наше змагання.
П’яно косячи очима, Рікард уважно пригледівся до Ернана і розгублено закліпав очима, видимо не второпавши, про що йдеться, та потім все ж невпевнено кивнув.
— От і добренько, — сказав Шатоф’єр і підняв черговий келих вина.
Тим часом Ізабелла підійшла до Філіпа і взяла його за руку.
— Кузене, ви не відмовите мені в одній маленькій послузі?
— Завжди радий вам служити, моя принцесо.
— В такому разі, побудьте моїм кавалером до кінця цього вечора. Сьогодні мій чоловік не в змозі подбати про мене.
— Вважатиму за честь, кузино, — ввічливо вклонився їй Філіп.
Ґраф де Пуатьє незадоволено завовтузився в своєму кріслі, але заперечувати не став, лише зажадав собі ще вина.
Філіп та Ізабелла відійшли в протилежний куток залу, подалі від обох компаній, і влаштувалися в м’яких кріслах біля невисокого столика. На якусь мить їхні ноги зустрілися, і Ізабелла з такою квапливістю відсунулася, ніби боляче обпеклась. На її щоках проступив рум’янець збентеження, а в красивих смарагдових очах спалахнули млосні вогники.
— Я дуже вдячний вам за допомогу, кузино, — першим озвався Філіп. — Якби ви не втрутилися, сьогоднішня вечірка могла б закінчитися бійкою.
— Тому я і втрутилася, що не хотіла цього, — відповіла Ізабелла. — Не варто мені дякувати, я вчинила так для себе — щоб не бути свідком мордобою між принцами королівської крові.
— І все ж дозвольте мені вважати себе вашим боржником.
Вона лукаво всміхнулася:
— А ви не дуже образитеся, якщо я не дозволю?
— Чому? — здивувався Філіп.
— Чесно кажучи, я боюся бути вашим кредитором, любий кузене. Наскільки мені відомо, у досить своєрідне розуміння боргу перед дамою, до того ж ви, як і Господь Бог, звикли повертати сторицею. Тому я відразу списую ваш борг і спалюю всі ваші векселі.
Філіп тихо розсміявся.
„По-моєму, я закохуюся, — вирішив він, прагнучи помститися Бланці за її непоступливість. — Яка чарівна дитина!… Гм, нівроку собі дитина — майже на три роки старша за мене“.
Він ніжно поцілував її руку і тієї ж миті відчув на собі похмурий погляд свого тезки, ґрафа де Пуатьє.
— Ну ось, — сумно констатувала Ізабелла. — Так у нас з чоловіком завжди: коли він сміється — я невесела, мені весело — він супиться.