Принц Ґаллії

— Отож-бо. Ти вважаєш це паскудством — і не лише те, що я дав ці поради в присутності жінок, а й те, що я взагалі даю такі поради. Отже, ви з Монтіні нічого такого не…

Цієї миті Бланка затисла йому рота рукою.

— Май же совість, Філіпе!

Філіп м’яко, але рішуче прибрав маленьку долоню від свого рота і по черзі обцілував тендітні Бланчині пальчики.

— А тим часом, — продовжував він, ніби нічого не сталося, — пан де Монтіні, наскільки мені відомо, вельми досвідчений юнак. Він не якийсь там шмаркач, який здатен лише на те, щоб залізти на жінку, а за хвилю злізти з неї…

— Замовкни!

— Ні, Бланко, я не мовчатиму, — палко заявив Філіп. — Я відкрию тобі очі на справжній стан речей. Сама подумай: чим можна пояснити той факт, що на третьому місяці любовного зв’язку з таким гульвісою, як Монтіні, ти все ще залишаєшся незайманим дівчам?

— Я…

— Цьому є лише одне пояснення. Ти не любиш Монтіні. У ліжку з ним ти почуваєшся скуто, незатишно, невпевнено. Ти соромишся його — людину, яку ти буцімто любиш! Признайся, Бланко, щó ти кажеш йому в ті ночі, коли… — Філіп зробив паузу й широко осміхнувся. — Одно слово, коли з природних причин не можеш кохатися з ним.

Бланка густо зашарілася, не знаючи, де їй подітися від жагучого сорому, що вмить охопив її.

— Перестань, Філіпе. Прошу тебе…

— Що, правда в очі коле? Зараз ти засоромлена, збентежена, і не лише тому, що я веду з тобою мову на таку делікатну тему, а ще й тому, що нагадую тобі про ту непевну дражливість, яка часом виникає в твоїх стосунках з Монтіні. Таж якби ти насправді кохала його, то не крилася б від нього зі своїми жіночими клопотами. І, тим більше, не вважала б те, що я порадив Ґабріелеві, паскудством. Я майже певен, що ти неодноразово відштовхувала Монтіні від себе, коли він, на твою думку, „заходив надто далеко“, пропонував тобі „сороміцькі ніжності“…

— Годі вже!

Бланка рішуче встала з видимим наміром вказати Філіпові на двері. Проте він випередив її, схопив за стан і силоміць усадовив собі на коліна.

— Відпусти мене, Філіпе! Негайно відпусти!

— Спокійно, пташечко! — суворо мовив Філіп. — Якщо ти зараз же не вгамуєшся, то, присягаюсь, я всупереч своїм принципам зґвалтую тебе. Сьогодні ти так збуджуєш мене, до того ж я такий п’яний, що, мабуть, зважуся на цей вчинок.

— І зганьбиш себе!

— А хто про це дізнається? Та ти радше помреш, ніж комусь поскаржишся. Ще й покоївці накажеш тримати язика за зубами. Чи, може, я помиляюся?

Бланка приречено зітхнула, визнаючи слушність його слів.

— Ні, не помиляєшся.

— От ми й порозумілися, — задоволено констатував Філіп. — Тепер, любонько, вмощуйся зручніше — ти навіть не уявляєш, яке я почуваю блаженство, послуговуючи тобі за крісло, — і будь слухняною дівчинкою. Я ж зовсім не хочу силувати тебе. Я взагалі не люблю застосовувати до жінок силу, а до тебе — й поготів. Адже ти найкраща в світі.

— Брешеш! Ти кажеш це всім жінкам, яких хочеш звабити.

— Та тільки не тобі, серденько. Тобі я не брешу. Я просив твоєї руки зовсім не тому, що ти була скомпрометована тими безглуздими чутками. Далебі, якби я одружувався з усіма дівчатами, чия репутація була підмочена через мене, я був би володарем одного з найбільших гаремів у всьому мусульманському світі. Але ж я не мусульманин, я принц християнський, і я збирався взяти собі за дружину ту, що подобалася мені понад усе на світі. Тебе, люба моя, тебе, кохана…

Цього разу йому швидко вдалося розстібнути корсаж і оголити її плечі та груди. Спершу Бланка не могла зібратися на силі для рішучого опору, пам’ятаючи недавню погрозу Філіпа зґвалтувати її, а трохи згодом їй довелося спрямувати всі зусилля на те, щоб утамувати жагу, що нараз збурилась у ній від легеньких, але безмежно ніжних доторків до її шкіри його пальців та губ.

— Філіпе, не треба… прошу… — благально прошептала вона.

— Невже я чимось гірший за твого Монтіні? — запитав Філіп, пристрасно дивлячись їй в очі. — Скажи: чим?

Бланка до болю закусила губу, ледве стримуючись, щоб не вигукнути: „Та нічим!“ — і припасти до його вуст жадібним поцілунком.

Філіп пригорнув Бланчину голову до своїх грудей і зарився лицем у її пахуче волосся. Вона тихо стогнала в знемозі, а її руки дедалі міцніше обвивали його плечі. Нарешті Філіп підняв до себе її лице і палко промовив:

— Я люблю тебе, Бланко. Справді люблю. Я дуже шкодую, що ми не одружилися… А ти любиш мене?

Замість відповіді вона заплющила свої імлисті карі очі і трохи розтулила губи. Нахиливши голову, Філіп торкнувся до них своїми губами — а за якусь мить вони злилися воєдино в жагучому поцілунку.

Цілувалася Бланка уміло (щодо цього Монтіні не можна було дорікнути), а її вуста були такі солодкі, що Філіп зовсім одурів. Він перекинув її навзнак і, не звертаючи уваги на протести, благання та погрози, запустив руки їй під спідниці. При цьому оголена права нога Бланки опинилася між Філіповими ногами, і, швидше машинально, ніж усвідомлено, вона вдарила коліном йому в пах.