Принц Ґаллії

— Матір Божа! — вжахнувся Філіп. — Ви що, катували його?! Ви його скалічили?

— В жодному разі. Проте його довелося довго бити. Дуже довго, хай йому чорт! Понад годину ми залякували його тортурами, кати показували йому кліщі, батоги, інше своє причандалля, детально описували, як їх використовують, якого нестерпного болю вони завдають — а він все мовчав…

— Припини! — прикрикнув на нього Філіп. — Ви добилися від нього зізнання?

— Вірніше, ми вибили з нього зізнання. Це було не надто приємне видовище. Він бо ж такий тендітний, такий пестунчик, він так пронизливо вищав, кілька разів втрачав притомність…

— Замовкни! У якому він стані?

— Зараз у кепському. Та за тиждень чи два буде в нормі… щоб гідно зійти на ешафот.

— Про що це ви? — спантеличено запитала Бланка; вона вже натягла на ноги панчохи, вступила в тапочки і закуталася в пеньюар. — Про кого ви говорите?

Філіп розгубився, не знаючи, що їй відповісти.

— Пані, — промовив за дверима Ернан. — Мені дуже прикро, та за відсутності пані Марґарити я змушений звернутися за допомогою до вас.

Філіп і Бланка обмінялися поглядами.

— Добре, — сказала вона і, оцінююче поглянувши на свій довгий пеньюар, додала: — Одну хвилину, ґрафе.

Поки Філіп одягався, Бланка розправила на ліжку ковдру, запалила в канделябрі ще дві свічки і сховала до скрині всю свою білизну та верхній одяг. Потім вона сіла на край ліжка перед столиком із рештками вечері і запросила Шатоф’єра ввійти.

Ернан мав дуже кепський вигляд. Його рухи були якісь рвучкі, нервові, а на обличчі застиг вираз глибокої втоми упереміж з розгубленістю та збентеженням.

— Далебі, я… — почав був він, але Бланка рішуче перебила його:

— Відкинемо формальності, ґрафе. Я знаю вас як дуже тактовну й виховану людину, і не сумніваюся, що без вагомих на те підстав ви не наважилися б поставити мене… поставити всіх нас в таке незручне становище, з’явившись до мене о цій пізній порі. Прошу вас сідати, пане.

Ернан обережно опустився на табурет, де раніше сидів Філіп. Сам Філіп примостився біля Бланки.

— Люба, — сказав він, бачачи, що Шатоф’єр вагається. — Приготуйся почути від мого друга погану звістку. Він збирається повідомити нам ще про один скандал у нашій милій королівській компанії.

— І ця звістка, — додав Ернан, — значно гірша, ніж ти вважаєш, Філіпе.

— Навіть так? — спантеличено промовив він.

— А про що, власне, йдеться? — спитала Бланка. — Як я зрозуміла з ваших слів, ґрафе, ви когось допитували. Ви викрили якусь змову?

Ернан стримано кивнув.

— І либонь, — продовжувала вона, — в ньому замішаний… гм… мій чоловік? - останні два слова Бланка промовила з презирливою іронією.

— Так, — підтвердив Філіп. — Ґраф Біскайський разом з віконтом Іверо запланували вбивство Марґарити.

На це повідомлення Бланка не скрикнула від жаху, як очікував Ернан, і не зблиснула в гніві очима, як розраховував Філіп, і навіть не здригнулася — що, на думку обох, було б цілком природною реакцією. Вона лише стисла губи і зблідла, а пальці її рук судорожно зчепилися. У спальні запанувала гнітюча тиша.

— Чогось такого я давно чекала, — нарешті промовила Бланка зі зловісною лагідністю в голосі. — Ще влітку я попереджала Марґариту, що вона грає з вогнем. Це правда, вона не давала Рікардові ніяких підстав сподіватися на одруження з нею, навіть навпаки — неодноразово повторювала, щоб він не тішив себе марними надіями. Проте вона поводилася з ним не як з коханцем, а як з чоловіком. Вона сильно прив’язала його до себе, а він… Він так шалено кохав її, що, коли був знехтуваний нею, геть схибився… Бідолашний Рікард! Бідолашна Гелена!… А мій чоловік — мерзенний покидьок! Це він у всьому винен, він скористався безумством Рікарда і підбив його на злочин. Сподіваюся, він не уникне розплати. Сподіваюся, йому відрубають голову — чого він давно заслужив.

Від цих слів Бланки, від її неприродного спокою, по Ернановій спині пробіг моторошний холодок. Кілька секунд він приголомшено дивився на неї, потім промовив:

— Будемо сподіватися, моя принцесо, що незабаром ґрафа спіткає заслужена кара — і людська, і Божа. А разом з ним — і віконта Іверо.

Бланчин погляд пом’якшився. Нарівні з холодною рішучістю в її очах з’явився сум.

— Марґарита помилує Рікарда, в цьому я не сумніваюся. Адже він не злочинець — він божевільний.

Ернан важко зітхнув:

— На жаль, пані, все не так просто. Пан віконт у своєму безумстві зайшов надто далеко. Він вже переступив ту межу, за якою кінчається милосердя. Спочатку я також жалів його і співчував йому — аж поки не відкрив усю правду, жахливу правду.

— Є щось іще? — спитала Бланка. — Щось таке, про що не сказав Філіп?

— Так, пані. Якби віконт надумав учинити замах на життя пані Марґарити в запалі пристрасті, спонукуваний відчаєм і ревнощами, йому, безумовно, можна було б знайти виправдання. Але…

— Але? — Бланка вся напружилася і трохи подалася вперед.