Принц Ґаллії

— Думаю, він все розуміє. Він вже підготував указ про позбавлення Фернандо де Уельви всіх прав на престол — але цього замало. Ґенеральні Кортеси, певна річ, затвердять цей указ, адже вони й існують лише для того, щоб схвалювати всі рішення короля; це тобі не Римський, не Ґалльський і навіть не Наваррський Сенати. У разі чого, вельможі проіґнорують резолюцію Ґенеральних Кортесів з такою ж легкістю, як і волю самого короля. Тому дон Альфонсо звернувся до Святого Престолу з проханням підтримати його рішення щодо Фернандо де Уельви, і коли це буде зроблено, всі надії Інморте підуть шкереберть. Кастільці — народ вкрай побожний, вони не дозволять стати королем принцові, засудженому церквою. Тоді й дон Альфонсо зможе спати спокійно, не побоюючись замаху з боку єзуїтів. Навіть навпаки, Інморте берегтиме його, як зіницю ока, бо для нього він зручніший король, ніж Бланка — королева.

Ґастон з сумнівом гмикнув:

— Як послухати тебе, то донові Альфонсо нічого боятися. Одначе папа досі не обраний, а коли його й оберуть, то звідки в тебе така певність, що він погодиться позбавити Фернандо права на престол? А що як новий папа виявиться ставлеником єзуїтів?

— Це навряд чи можливо, більшість кардиналів Курії не прихильні до єзуїтів, а проте… — Тут Ернан важко зітхнув. — Я іншого боюся, Ґастоне. Боюся, що ще цілий рік весь католицький світ житиме без папи. Позавчора Філіп отримав від нашого архієпископа листа…

— Он як! — здивовано підвів брови д’Альбре. — Але ж це…

— Так, це незаконно. Під час конклаву кардиналам заборонено зноситися з зовнішнім світом. Тому мовчи — ні слова нікому, ні півслова, інакше нашому архієпископові доведеться непереливки. Ти зрозумів мене?

— Так, звичайно, я мовчатиму. Я ж не Сімон, який… Ну, то що пише наш архієпископ? Як справи на конклаві?

— Справи поганенькі. Колеґія розкололася, і яблуком розбрату, як і слід було чекати, стало возз’єднання церков. З тридцяти двох кардиналів тринадцять, чортова дюжина, є непримиренними противниками об’єднання, одинадцять — такими ж затятими його прихильниками…

— Це ті одинадцять кардиналів, що їх ввів до курії покійний папа Павло?

— Саме вони. І серед них наш архієпископ. Вони виступають за скликання Об’єднувального Собору на умовах, запропонованих папою Павлом Сьомим і прийнятих східними владиками. Вони вважають цей шлях єдино вірним, більше того — за наявних обставин це, на їхню думку, єдина можливість примирити захід та схід перед лицем турецької загрози. Ці одинадцять кардиналів присягнули на Євангелії, що швидше відречуться від свого сану, ніж допустять зрив об’єднувального процесу, і вирішили блокувати вибори папи, аж поки вісім нейтральних кардиналів і, щонайменше, троє з тих тринадцяти не погодяться проголосувати за одного з них.

— Блокувати вибори? — перепитав Ґастон. — Яким чином?

— Їх одинадцять, цебто більше третини від загальної кількості. А для того, щоб папа був обраний, його кандидатура має зібрати не менше двох третин голосів від присутніх на конклаві кардиналів. Вибори відбуваються щодня, вранці і ввечері, і щоразу кожен з цих одинадцяти кардиналів голосує сам за себе.

— Ага, зрозуміло. Отже, в тому, що в нас досі немає папи, винні прихильники об’єднання?

— Не зовсім так. Чортова дюжина запеклих противників також не ликом шиті. Вони й собі присягнули на Євангелії, що до кінця відстоюватимуть чистоту віри і не допустять поступок ортодоксам. Біда в тому, що сама постановка питання не залишає простору для будь-яких маневрів та компромісів. Можливі лише два варіанти: або майбутній папа відкличе буллу „Адже всі ми християни і Господь Ісус у нас один“, або ж не відкличе — і тоді Об’єднувальний Собор відбудеться літом п’ятдесят четвертого року.

— І що ж тепер буде, коли обидва уґруповання налаштовані так непримиренно? Невже доведеться чекати, поки частина кардиналів не гигне, забезпечивши перевагу якійсь із сторін?