Протистояння. Том 1

— Слухай, я можу тобі якось допомогти? — розгублено спитав Стю.

— Якщо ти серйозно, то пристав пушку до мого вуха й натисни на гачок. Воно шматує мене зсередини.

Санітар знову закашлявся, а тоді безпорадно застогнав.

Та Стю не міг цього зробити. Безживний стогін Віка діяв йому на нерви, і терпець урвався. Стю кинувся до ліфтів, далі від обличчя, схожого на напівзатемнений місяць, очікуючи почути, як Вік гукає до нього різким і водночас безпорадно праведним голосом, яким хворі зверталися до здорових, коли чогось хотіли. Та Вік лише стогнав собі, і в чомусь це було навіть гірше.

Двері ліфта стулилися, і кабіна вже почала рухатися, коли до Стю дійшло, що в ній може бути кілька сюрпризів. Це було б якраз у їхньому стилі. Пустять отруйний газ або ж знеструмлять, відчеплять кабелі, і ліфт полетить у шахту та розіб’ється. Стю вийшов на середину й нервово озирнувся, видивляючись приховані люки та ляди. Клаустрофобія попестила його гумовою рукою, і зненацька ліфт зменшився — спершу він видався Стю не більшим од телефонної будки, а тоді стиснувся до розміру труни. Поховання живцем, є охочі?

Він потягся пальцем до кнопки «СТОП», а тоді подумав: що робитиме, якщо застрягне між поверхами? Перш ніж він здобувся на відповідь, ліфт зупинився — плавно, як завжди.

А що, як за дверима озброєні військові?

Та коли ліфт відчинився, єдиним його вартовим виявилася мертва жінка в уніформі медсестри. Вона скрутилася в позу ембріона біля дверей із табличкою «ЖІН».

Стю так довго дивився на неї, що ліфтові двері почали зачинятися. Він виставив руку, і двері слухняно роз’їхалися. Стю вийшов із ліфта. Коридор вів до Т-подібного розгалуження, тож він рушив до нього, обійшовши мертву медсестру широким півколом.

Ззаду почувся шум, і Стю крутнувся до нього, вихопивши револьвер, та то лише зачинилися ліфтові двері. Він подивився на них, глитнув і пішов далі. Гумова рука повернулася й почала вигравати мелодії на його хребті, нашіптувати, що досить уже походжати — час забиратися, доки хтось… або щось не схопило його. Луна його кроків у півтемних коридорах адміністративного крила була аж надто моторошна. «Хочеш погратися, Стюарте? Чудово». Повз нього миготіли двері з матовим склом, і кожні прагнули розповісти свою історію: ДОКТОР СЛОУН. ЗАПИСИ Й РОЗШИФРОВКИ. МІСТЕР БЕЛЛІНҐЕР. МІКРОПЛІВКА. КОПІЇ ФАЙЛІВ. МІСІС ВІҐҐЗ. «Мабуть, та, що з капустяної грядки»[158], — подумав Стю.

На розгалуженні стояв питний фонтанчик, та від теплої хлорованої води його шлунок аж підскочив. Ліворуч виходу не було — на вимощеній кахлями стіні висіла табличка з помаранчевою стрілкою та написом «БІБЛІОТЕКА». Здавалося, коридор тягся в тому напрямку на кілька миль. За п’ятдесят ярдів лежав труп чоловіка в білому комбінезоні — він скидався на чудернацьку тварину, яку викинуло на стерильний пляж.

Самовладання почало кульгати. Ця установа виявилася значно, значно більшою, ніж він собі уявляв. Не те щоб він мав підстави для ґрунтовних припущень: коли Стю сюди привезли, його провели двома коридорами, підняли ліфтом і посадили до кімнати. Але тепер йому вже здавалося, що будівля мала розмір центральних лікарень у великих містах. Тут можна було протинятися з кілька годин — дослухаєшся до луни власних кроків, подеколи наштовхуєшся на трупи… Тіла валялися всюди, наче трофеї в якійсь страховинній грі в пошуки скарбів. Стю пригадав, як відвозив свою дружину Норму до лікарні в Х’юстоні, де їй діагностували рак. Куди б ти не пішов, десь поблизу висіла мапа зі стрілкою, що вказувала на яскраву цятку. «ВИ ТУТ» — було написано на кожній із тих стрілок. Такі мапи розвішували в лікарнях, щоб відвідувачі не губилися. Як от він. Загубився. Ох, малий, кепські справи. Дуже кепські.

— Навіть не думай зараз впадати в тхарн. Вихід десь тут, — сказав він.

Йому відповіла химерна, бездушна луна. Стю не збирався промовляти це вголос — стало тільки гірше.

Він повернувся праворуч, спиною до бібліотечного крила, проминув низку офісів, вийшов до ще одного коридору й завернув туди. Почав озиратися, запевняючи себе в тому, що ніхто його не переслідує, наприклад Елдер, але вірилося важко. Коридор упирався в замкнені двері з написом «РАДІОЛОГІЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ». На ручці висіла записка: «ЗАЧИНЕНО ДО ПОДАЛЬШИХ ВКАЗІВОК. РЕНДАЛЛ».

Стю повернувся назад, зазирнув за ріг і поглянув туди, звідки прийшов. На відстані труп у комбінезоні здавався білою цяткою, однак від його нерухомості й довічності Стю захотілося кинутися навтьоки.

Він повернувся спиною до мерця й рушив праворуч. За двадцять ярдів коридор знову розходився в різні боки. Стю повернув праворуч і пройшов кілька офісів. Коридор упирався в мікробіологічну лабораторію. В одному з її відсіків на столі розлігся молодик у шортах. Він був у коматозному стані, з рота й носа текла кров. Дихання в його грудях деренчало подібно до того, як шурхоче жовтневий вітер у сухій кукурудзі.