Він рухався на південь, на південь трасою 51, і підбори його зношених гостроносих ковбойських чобіт стукотіли асфальтом — високий чоловік невизначеного віку в линялих джинсах із заклепками та джинсовій куртці. Його кишені напиналися від п’ятдесяти різновидів літератури, що суперечили один одному — памфлети на всі смаки, риторика на всі часи. Коли цей чоловік вручав тобі якусь брошуру, ти брав її, не зважаючи на тематику, — байдуже, ішлося там про небезпеку ядерних електростанцій, про роль, яку відіграв Міжнародний єврейський картель у поваленні урядів дружніх держав, про агентів ЦРУ, що працювали під прикриттям серед наркомафії, про фермерські профспілки, про «Свідків Єгови» («Якщо на ці десять запитань Ви відповідаєте «так», Вашу душу ВРЯТОВАНО!»), про войовничий рух чорношкірих за рівноправ’я чи про кодекс Ку-клукс-клану. Він завжди носив це із собою й мав іще дещо. На нагрудних кишенях у Флеґґа було по значку: жовтий смайл на правій та свиня в поліцейському картузі (під малюнком кривавими літерами було написано «ЯК ТАМ ВАША СВИНИНКА?») на лівій.
Він ішов далі, не сповільнюючись, не зупиняючись, ішов бадьоро, дивлячись у лице ночі, і його очі виблискували від тих можливостей, які давала ніч. За плечима в нього висів старий і потертий бойскаутський рюкзак. На обличчі вигравали похмурі веселощі, і якби ви подумали, що вони вирують і в його серці, то не помилилися б. Флеґґ мав лик потворно щасливого чоловіка — лик, що випромінював жаску й мужню теплоту; лик, від якого тріскалися склянки в руках стомлених офіціанток із придорожніх кафе; лик, глянувши на який, малюки на триколісних велосипедах врізалися в паркани та, зарюмсані, бігли до матусь із подібними до кілків скіпками в колінах; лик, який гарантовано перетворював п’яну спортивну суперечку на криваве побоїсько.
Він ішов далі на південь, рухаючись трасою 51, і наразі перебував десь між Ґрасміром і Ріддлом, уже ближче до Невади. Скоро він стане на спочинок, проспить увесь день і прокинеться надвечір. Поки вечеря готуватиметься на невеличкому бездимному вогнищі, він читатиме, і байдуже, що саме: якийсь порнороман із замусоленого пейпербеку без обкладинки, «Mein Kampf», комікси Роберта Крамба[104]
або ж одну з тих крикливих реакційних листівок «Америки насамперед» чи «Синів патріотів». Коли доходило до друкованого слова, Флеґґ давав шанс усім.Повечерявши, він продовжить свій похід, рухаючись на південь відмінною двосмуговою магістраллю, що стелиться через Богом забуту глушину. Стане придивлятися, принюхуватися й дослухатися до того, як клімат стає сухішим і починає душити все, включно з полином та перекотиполем; спостерігатиме за тим, як із землі, подібно до динозаврячого хребта, починають випинатися гори. До світанку або ж через день він перетне кордон із Невадою, потрапивши спершу до Овайгі, а потім до Маунтін-Сіті, і в Маунтін-Сіті зустрінеться з чоловіком на ім’я Крістофер Брейдентон, який організує Флеґґові чисту автівку з чистими документами, і тоді перед ним відкриються всі славетні перспективи цієї країни, відкриється вся мережа доріг, що вросли в її плоть, немов чудернацькі капіляри, ладні будь-якої миті підхопити його, чорну піщинку чужорідної речовини, і віднести куди завгодно або ж водночас усюди — до серця, печінки, легень, мозку. Він — тромб, який підшукує найуразливішу артерію; кістяна скабка, що цілить у м’які органи; самотня ошаліла клітина, що виглядає собі пару — як знайде, то вони осядуть десь і виростять собі маленьку злоякісну пухлиночку.