Мы чувствуем, что то, о чем я говорю, является неизбежным. Но, к сожалению, нужна костлявая рука голода и народной нищеты, чтобы она схватила за горло лжедрузей народа, членов различных комитетов и советов, чтобы они опомнились. Стонет русская земля от их товарищеских объятий. Народ в настоящее время еще не понимает, но он скоро их поймет и скажет: «Прочь, обманщики народа». (
- Великое русское государство, ты одиноко, где твои защитники?
Все светлое и чистое поругано, все культурные люди отброшены, царствуют взаимная злоба и ненависть, не чувствуется народной ответственности даже за свое бытие, честь и единство. Когда же восстанет не вчерашний раб, а свободный русский гражданин? Пусть он спешит скорей. Его ждет Россия. Кругом лишь слышится сатанинское гоготание тех, которые стыдятся произнести слово «родина». В этот трудный момент, когда надвигается новое смутное время, все живые культурные силы страны должны образовать одну дружную семью. Пусть проявится стойкая натура купеческая. Люди торговые, надо спасать землю русскую.
Ефремов С.А. НА ПОВОРОТЦІ
I
Той кризис власті, що пережила недавно російська держава, знов ставить перед нами, мешканцями й громадянами тієї держави, тривожні запитання. Аж цілих три тижні точився згаданий кризис. Люди, що стояли на чолі власті, робили надлюдські зусилля, щоб одкотити державний віз од краю безодні, яка вже зіпала своєю неміряною глибиною. Знесилившись і зневірившись, одходили вони на бік, бо не видко було порятунку. Бували моменти, коли блідий жах покривав усі свідомі лиця, коли подув смерті виразно проносився [в] повітрі. Тяжко, з величезними муками народжувалося щось нове, ще невідоме, й загадкою стояло перед людьми, яким мимоволі приходило на згадку:
Сбились мы. Что делать нам?
В поле бес нас водит, видно,
Да кружит по сторонам...
Заблукані люди не знали, що почати, й справді почали були всю вину валити на того чи іншого «біса», навіть у думках не покладаючи, що й власної вини тут не бракує...
Отже, ще раз вискочили. Дорогу начебто знайдено... Яку ж саме і чи надовго?
Три події надзвичайно загострили кризис. То були - дезертирство кадетів од власті через порозуміння українців з правительством, повстання в Петербурзі, викликане безглуздою агітацією за негайне встановлення соціалістичного ладу і, нарешті, ганьба й жах, оргії анархії та розбишацтва, поєднані з тяжкою невдачею на фронті. З цих подій навіть кожна поодинці могла б справити тяжкий кризис. Легко уявити, що вони посіяли, склавшись докупи.
Отже, коли кризис нібито минув, то не зітхнення з полегкості, що одійшла біда, пронеслося по державі. Навпаки, тривога не перестає і знов стоїть те ж саме непевне запитання - «что день грядущий нам готовит?». Бо вийшли ми з кризису вже не такими, якими стояли напередодні його, бо дорогою по темних, покручених лабіринтах отих важких трьох тижнів багато дечого розгубили, бо не донесли ми до цього моменту навіть того, що найдужче кріпить і сили додає - не донесли віри в те, що йдемо правним шляхом, і надії, що ним дійдемо безпечно до поставленої мети.
Поновлення кари на горло... Обмеження волі слова і зібраннів... Новий тон у заступників власті - новий, власне, у цих заступників, а дуже старий і знайомий по суті... Одверті розмови серед нічних птахів, що враз набрались сміливості й на світ божий повилазили... Ще більш одверта агітація проти українства, довершена вже й чинним способом, що кільканадцять живих людей трупом положив...
І втома, апатія, бажання, аби: як здихатись громадського діла, підмінивши його особистими справами... Ось що стріли ми, вийшовши з кризиса. Не диво, що мало не скрізь зникли бадьорі голоси медового місяця революції, й так багато пугачів пугукає тепер на стріхах спустілої оселі надій, і така сила чорного гайвороння кружляє в повітрі, вичуваючи добру собі здобич... Ми виразно вийшли на поворотку, за якою почнеться, певне, і новий напрям... Реакція прилетіла й дошкульно вичепила нас холодним своїм крилом, - щонайгірше реакція в настроях, яка уторовує путь і справжній, непідробній реакції у вчинках.