Садок вишневий коло хати

Кохайтеся, чорнобриві,Та не з москалями,Бо москалі — чужі люде,Роблять лихо з вами.Москаль любить жартуючи,Жартуючи кине;Піде в свою Московщину,А дівчина гине...Якби сама, ще б нічого,А то й стара мати,Що привела на світ божий,Мусить погибати.Серце в’яне, співаючи,Коли знає за що;Люде серця не побачать,А скажуть — ледащо!Кохайтеся ж, чорнобриві,Та не з москалями,Бо москалі — чужі люде,Згнущаються вами.Не слухала КатеринаНі батька, ні неньки,Полюбила москалика,Як знало серденько.Полюбила молодого,В садочок ходила,Поки себе, свою долюТам занапастила.Кличе мати вечеряти,А донька не чує;Де жартує з москаликом,Там і заночує.Не дві ночі карі очі

Любо цілувала,Поки слава на все селоНедобрая стала.Нехай собі тії людеЩо хотять говорять:Вона любить, то й не чує,Що вкралося горе.Прийшли вісті недобрії —В поход затрубили.Пішов москаль в Туреччину;Катрусю накрили.Незчулася, та й байдуже,Що коса покрита:За милого, як співати,Любо й потужити.Обіцявся чорнобривий,Коли не загине,Обіцявся вернутися.Тойді КатеринаБуде собі московкою,Забудеться горе;А поки що нехай людеЩо хотять говорять.Не журиться Катерина —Слізоньки втирає,Бо дівчата на улиціБез неї співають.Не журиться Катерина —Вмиється сльозою,Возьме відра, опівночіПіде за водою,Щоб вороги не бачили;Прийде до криниці,

Стане собі під калину,Заспіває Гриця.Виспівує, вимовляє,Аж калина плаче.Вернулася — і раденька,Що ніхто не бачив.Не журиться КатеринаІ гадки не має —У новенькій хустиночціВ вікно виглядає.Виглядає Катерина...Минуло півроку;Занудило коло серця,Закололо в боку.Нездужає Катерина,Ледве-ледве дише...Вичуняла та в запічкуДитину колише.А жіночки лихо дзвонять,Матері глузують,Що москалі вертаютьсяТа в неї ночують:«В тебе дочка чорнобрива,Та ще й не єдина,А муштрує у запічкуМосковського сина.Чорнобривого придбала...Мабуть, сама вчила...»Бодай же вас, цокотухи,Та злидні побили,Як ту матір, що вам на сміхСина породила.Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!Де ти в світі подінешсяЗ малим сиротою?Хто спитає, привітаєБез милого в світі?Батько, мати — чужі люде,Тяжко з ними жити!Вичуняла Катерина,Одсуне кватирку,Поглядає на улицю,Колише дитинку;Поглядає — нема, нема...Чи то ж і не буде?Пішла б в садок поплакати,Так дивляться люде.Зайде сонце — КатеринаПо садочку ходить,На рученьках носить сина,Очиці поводить:«Отут з муштри виглядала,Отут розмовляла,А там... а там... сину, сину!» —Та й не доказала.Зеленіють по садочкуЧерешні та вишні;Як і перше виходила,Катерина вийшла.Вийшла, та вже не співає,Як перше співала,Як москаля молодогоВ вишник дожидала.Не співає чорнобрива,Клене свою долю.

А тим часом вороженькиЧинять свою волю —Кують речі недобрії.Що має робити?Якби милий чорнобривий,Умів би спинити...Так далеко чорнобривий,Не чує, не бачить,Як вороги сміються їй,Як Катруся плаче.Може, вбитий чорнобривийЗа тихим Дунаєм;А може — вже в МосковщиніДругую кохає!Ні, чорнявий не убитий,Він живий, здоровий...А де ж найде такі очі,Такі чорні брови?На край світа, в Московщині,По тім боці моря,Нема нігде Катерини;Та здалась на горе!..Вміла мати брови дати,Карі оченята,Та не вміла на сім світіЩастя-долі дати.А без долі біле личко —Як квітка на полі:Пече сонце, гойда вітер,Рве всякий по волі.Умивай же біле личкоДрібними сльозами,Бо вернулись москаликиІншими шляхами.