Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Таким чином, протягом багатьох років Ерл носив строгий синій костюм, різав м’ясо, ходив до церкви, був зразковим чоловіком і батьком і ніколи не сказав жодного слова наперекір дружині. Але тепер Ерл-молодший виріс, а «Ел енд Ен» відправили його на почесну пенсію, яку він одразу ж переписав на Весту, і подарували йому золотий годинник «Рокфорд». Тож так само тихо, як жив, він вислизнув з міста, залишивши по собі лише записку: «Що ж, ось і все. Я йду. І якщо ти мені не віриш, просто порахуй, скільки днів мене немає. Якщо не почуєш дзвінок телефона, знай, що це я тобі не телефоную.

Прощавай, старенька, і щасти тобі.

До скону твій,

Ерл Едкок.

P. S. Я не глухий».

Веста вліпила ляпаса здивованому Ерлу-молодшому і злягла на тиждень в ліжко з холодним компресом на голові, поки всі в місті потайки раділи за Ерла. Якби добрі побажання були десятидоларовими банкнотами, він покинув би місто багатієм.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

18 жовтня 1940 р.

Попередження дружинам

Знов прийшла ця пора року, і моя друга половинка б’є копитом, очікуючи полювання зі своєю бандою. Усе чистить пістолети, грається зі своїми собаками та виє по-всілякому на місяць. Отже, готуймося попрощатися з вашими хлопцями на деякий час. Усе, що рухається, є небезпечним… Пам’ятаєте останній рік, коли Джек Баттс прострелив діру в днищі човна? Іджі казала, що, поки вони всі йшли на дно, над їхніми головами встигли пролетіти одна за одною десять качиних зграй.

Наші вітання Куксі Тредґуду, який здобув перший приз на шкільному «Науковому ярмарку» зі своєю роботою «Лімська квасоля — чим вона є?»

Другий приз дістав Вернон Гедлі, чия робота називався «Експериментуючи з милом».

Іджі тримає в кафе на прилавку велику банку висушеної лімської квасолі й каже, що той, хто вгадає, скільки квасолин у банці, отримає приз.

Фотографія містера Пінто виявилась не такою вдалою, як очікувалося — на ній усе розмито.

Рут просить переказати кожному, що викинула висохлий череп на смітник, бо від її вигляду людей, що прийшли поїсти, просто нудило. Все одно, за словами Рут, то була лише гумова голова, яку Іджі придбала в «Магічній крамниці» в Бірмінгемі.

До речі, моя друга половинка каже, що хтось запрошував нас на вечерю, але не може згадати хто. Тож, хто б то не був, ми радо прийдемо, лише зателефонуйте мені й дайте знати.

Дот Вімз

P. S. Опал ще раз просить припинити годувати кішку Бутс.

Вальдоста, Джорджія

4 серпня 1928 р.

Минуло два роки відтоді, як Іджі бачилася з Рут. Та все ж час від часу в середу вона їздила до Вальдости, адже цього дня Френк Беннетт бував у місті, щоб відвідати перукаря. Зазвичай вона вешталася біля крамниці Пакетта, бо звідти добре було видно двері чоловічого салону, і видно було навіть самого Френка в перукарському кріслі.

Вона шкодувала, що не може чути його, але досить було просто його бачити. Він був її єдиним зв’язком із Рут, і доки вона бачила цього чоловіка, вона знала, що Рут досі поряд.

Цієї середи місіс Пакетт, невисока худа стара леді в окулярах у чорній оправі, як звичайно, походжала крамницею, розставляючи речі на місця — так старанно, наче від їхньої впорядкованості й охайності залежало чиєсь життя.

Іджі сиділа біля шинкваса й дивилася надвір, спостерігаючи.

— Той Френк Беннетт, мабуть, любить побалакати? Дуже приязний хлопець, так?

Місіс Пакетт стояла на верхівці драбини, переставляючи банки зі стілманівським кремом від ластовиння, спиною до Іджі.

— Може, хтось так і вважає.

Іджі почула дивні нотки в її голосі.

— Що ви маєте на увазі?

— Я лише кажу, що для когось він, може, і приязний. От і все.

Вона зійшла з драбини.

— Але ви так не думаєте?

— Що я думаю, значення не має.

— Ви його таким не вважаєте?

— Хіба я казала, що не вважаю? Як на мене, він досить-таки приємний.

Зараз місіс Пакетт зазирала до коробок із картерівськими пігулками для печінки. Іджі встала зі свого стільчика й підійшла до неї.

— Що ви маєте на увазі — досить-таки приємний? Ви щось про нього знаєте? Він колись бував неприємним?

— Ні, він завжди досить милий, — відповіла жінка, вишиковуючи коробки в ряд. — Просто я не люблю, коли чоловіки б’ють своїх дружин.

В Іджі серце захололо.

— Що ви хочете сказати?

— Лише те, що сказала.

— Звідки ви це знаєте?

Місіс Пакетт заново будувала піраміду з бляшанок зубної пасти.

— Містер Пакетт заходив до них і давав тій бідолашній дівчинці ліки — і, скажу вам, неодноразово. Її чоловік підбив їй око, скинув зі сходів, а одного разу навіть руку їй зламав. Вона вчителька в недільній школі. Рідко зустрінеш таку приємну особу.

Далі жінка взялася за пляшечки проносного «Сел Гепатика».

— Ось що оковита робить із людьми. Штовхає до божевільних учинків, яких вони зроду б не скоїли. Особисто ми з містером Пакеттом виступаємо за розважливість…

Але Іджі була вже за дверима й не чула останніх слів.

Перукар саме наносив на шию Френка ззаду солодкувату пудру-тальк, коли до салону увірвалася Іджі. Сама не своя від люті, вона тицьнула пальцем Френку в обличчя.