Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— СЛУХАЙ, ТИ, СИТИЙ ТУПОРИЛИЙ СКЛЯНООКИЙ СУЧИЙ ВИРОДКУ! ЯКЩО ТИ ЩЕ ХОЧ РАЗ ВДАРИШ РУТ, Я ТЕБЕ В’БЮ! ПОКИДЬОК! КЛЯНУСЯ, Я ТОБІ ТВОЄ КЛЯТЕ СЕРЦЕ ВИРВУ! ТИ МЕНЕ ЧУВ, СМЕРДЮЧИЙ ПОКИДЬКУ!

І з цими словами вона розмахнулася й скинула все, що було на мармуровому столику. Дюжини пляшечок з шампунями, тоніками для волосся, лосьйонами для гоління і пудрою опинилися розбиті на підлозі. Перш ніж вони оговталися, Іджі була вже в машині, що зі скреготом рвонула геть із міста.

Перукар так і стояв, роззявивши рота — настільки швидко все відбулося. Він глянув у дзеркало на Френка і промовив:

— Хлопчина, мабуть, з глузду з’їхав.

Повернувшись до табору «Фургонне колесо», Іджі одразу ж розповіла Єві, що сталося. Вона досі була розлючена й присягалася, що ще повернеться і Френк у неї дістане.

Єва уважно слухала.

— Поїдеш туди, і тебе там уб’ють — от і все, що з цього ви­йде. Послухай, не можна втручатися в чийсь шлюб, це їхня справа, люба. Існують такі речі між чоловіком і жінкою, з якими жартувати не годиться.

Бідолашна, змучена Іджі питала Єву:

— Навіщо вона з ним живе? Що з нею не так?

— Це тебе не обходить. І от що, люба, ти маєш забути про все це. Вона доросла жінка й чинить як хоче, хай як це тобі не подобається. Ти все ще дитина, серденько, і якщо цей тип такий лихий, як ти кажеш, ти можеш серйозно постраждати.

— Кажи що хочеш, Єво, та одного дня я вб’ю того сучого сина. От лише зачекай.

Єва знову наповнила склянку Іджі.

— Ні, не вб’єш. Нікого ти не вб’єш і більше туди не повертатимешся. Обіцяєш?

Іджі пообіцяла. Обидві знали, що це брехня.

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

6 квітня 1986 р.

Сьогодні місіс Тредґуд була особливо щаслива — у неї було смажене курча й капустяний салат на паперовій тарілці, а Евелін цієї миті в іншому кінці коридора купувала їй виноградний напій до їжі.

— О, дякую вам, люба! Ви мене розбещуєте, приносячи щотижня всі ці ласощі. Я казала місіс Отис: «Була б Евелін моєю донькою — і то не могла б бути добрішою до мене». І я це дуже ціную — у мене ніколи не було своєї доньки… Вашій свекрусі подобається смачна їжа?

Евелін відповіла:

— Аж ніяк. Я приносила їй трохи курчати, але вона не схотіла. Вони з Едом зовсім не дбають про їжу. Їдять лише, щоби з голоду не вмерти. Можете собі уявити?

Місіс Тредґуд погодилася, що це вище за її уяву.

Евелін одразу розпочала тему, що цікавила її:

— Отже, Рут покинула Вісл-Стоп і повернулася до Вальдости, аби одружитися…

— Іджі це просто вбило. Такий був удар для неї.

— Знаю, ви мені про це розповідали. Але я хотіла б знати, коли Рут повернулася до Вісл-Стоп?

Евелін зручніше вмостился на стільці, узялася їсти курча та слухати.

— Авжеж, люба, я пам’ятаю той день, коли ми отримали листа. Здається, то було в 28-му році чи 29-му. А може, в 30-му? Ага, я була з Сипсі на кухні, коли забігла мама з тим листом у руці. Поштовхом розкрила двері чорного ходу, криком покликала Великого Джорджа, який бавився в саду з Джаспером і Артисом. Вона крикнула: «Джордже, негайно знайди Іджі та скажи, що міс Рут надіслала їй листа!»

Джордж одразу ж побіг по неї. За годину Іджі увійшла до кухні. Мама, зайнята лущенням гороху, лише мовчки показала їй на конверт на столі. Іджі розкрила його, але — дивина! — то виявився зовсім не лист.

Це була сторінка, вирвана з Біблії упорядкування часів короля Якова. Книга Рут 1:16-20: «А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог».

Застигнувши на місці, Іджі перечитувала цитату знову та знову. Потім простягнула сторінку мамі й спитала, що це означає.

Мама прочитала її, поклала на стіл і продовжила лущити горох. Вона сказала: «Ну, люба, гадаю, це означає саме те, що сказано. А ще я гадаю, що завтра тобі з твоїм братом і Великим Джорджем слід поїхати туди й забрати дівчину, так? Ти ж знаєш, що не зможеш жити спокійно, поки не зробиш цього. Ти ж знаєш».

І це було так. Не змогла б.

Тож наступного дня вони поїхали до Джорджії та привезли її.

Я була захоплена сміливістю, з якою Рут узяла й пішла від чоловіка. У ті часи це вимагало неабиякої відваги, люба, не те що зараз. Тоді, якщо ти була одружена, ти мусила залишалась одруженою. Але вона виявилась міцнішою, ніж люди гадали. Усі поводилися з Рут, наче з порцеляновою статуеткою, але, знаєте, багато в чому вона була значно сильнішою за Іджі.

— Рут отримала розлучення?

— Цього я не знаю. Ніколи не питала. Я просто вважала це особистою справою Рут. Ніколи не зустрічалася з її чоловіком, але кажуть, він був красунчик, якщо не зважати на скляне око. Рут розповіла мені, що він походив із гідної родини, але з жінками поводився, як останній мерзотник. Вона казала, що їхньої шлюбної ночі він напився й присилував її, хоча вона весь час благала його зупинитися.

— Який жах!..