Темна вежа. Темна вежа VII

Пауза, а тоді:

Якщо триматимешся. Якщо будеш непохитний.

Він потрусив головою, щоб розігнати ману, подумав, чи не зробити ще ковток води, але вирішив, що не варто. Увечері. Коли розкладе своє багаття на рештках Волтерового. Отоді й ковтне води. Але поки що…

Поки що він піде далі. Десь там, попереду, стояла Темна вежа. Проте ближче, набагато ближче був чоловік (а чи був він чоловіком? чи був насправді?), який міг йому сказати, як до Вежі дістатися. Роланд неодмінно піймає його, а коли це станеться, чоловік заговорить. Еге ж, так, атож, кажу це на горі так, як ти почуєш у долині: Волтера буде піймано, і Волтер заговорить.

Роланд знову торкнувся рога, і його справжність на диво заспокоювала, неначе він ніколи не дотикався до нього раніше.

Час вирушати.

Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець.

19 червня 1970 — 7 квітня 2004 р.

Кажу Богові спасибі.

ДОДАТОК

Роберт Браунінг

«ЧАЙЛЬД РОЛАНД

ДО ВЕЖІ ТЕМНОЇ

ПРИЙШОВ»

I

Враз я подумав, що брехав у слові кожнімЗ недобрим оком той старий каліка,Дивився скоса і спідлоба глипав,Чи проросте в моїй душі брехня ворожа.І ледве стримував тріумф негожий,Бо ще одна була у нього жертва за плечима.

II

Для чого ще він на дорозі піджидав?Чим, окрім пастки, та брехня його була?Всіх подорожніх тяг він у лабети зла.Коли про шлях у нього хтось питав.Гадати став я, чи диявол реготав,Коли ціпком писав у куряві посмертнії слова?

III

Бо мовив він — я далі не пройду,Звертати мушу на зловісний тракт,

Що Вежу Темную таїть в своїх далях,Слухняно повернув я; мов на біду,Не ожила надія й гордість, лиш мій страхПеред кінцем, добаченим в стежках.

IV

Надії полум’я в душі моїй примарнеВже роки мандрів більш не підживляють.Мета близька, та втіха пригасаєІ серце болем повниться, печальне,Марнота сподівань безкарнаЙ розпука — от і все, що там мене чекає.

V

Я — мов старий і хворий чоловік,Що, непорушний, мертвим видається,Та серце кров’ю обливається і б’ється,Бо чує: друзі плачуть, і виходять за поріг,

І дихають вільніше(«От і все, — хтось обізветься, —Короткий непоправно у людини вік»),

VI

«А чи на цвинтарі ще вільне місце є?»«Коли Проведемо обряд?»Хустки, стрічки і дроги —Земні турботи їх все переймають до знемоги,А живий чує й прагне без ганьбиСкінчити шлях свій, за любов тої юрбиОддячити любов’ю без тривоги.

VII

Так я тривалий час горів в поході цім,Пророцтва чув про нездійсненністьТих мрій від лицарів, для кого одкровеннямБула лиш Вежа Темная… І з тим

Я ледь не розміняв сих мрій на дим,У шалі сумнівів насилу не спалив натхнення.

VIII

Тож тихий, мов печаль, я повернувОд лиховісного каліки на стежину,Що показав він. Сумовитую рівнинуНеначе день той кволий оком озирнув,Червоним поглядом востаннє обманув,І впали сутінки, й поглинули людину.

IX

Я озирнувся кроків через два,Востаннє шлях назад собі означить,Та що ж моє зрадливе око бачить?Ні стежки, ні каліки — лиш траваСіра до обрію все шелестить. Овва!Вперед дорога та біжить, і обрій лиш маячить.

X