Теплий сніг

- Коли група дослідження фізики макропростору висунула припущення про виникнення на Сніжані тепличного ефекту, Друа провів деякі розрахунки. Виявилося, що енергія, випромінювана Каріатидою, порушить ентропійний фактор між самим Коконом і оточуючим його простором, а це примусить Кокон рано чи пізно розгорнутися.

- І коли ж це все станеться? - рівним голосом запитав Кратов.

- Зміну деяких параметрів згорнутого простору відзначено вже зараз. І вона продовжує наростати.

- Коли? - знову повторив питання Кратов.

- Із дня на день, - обізвався нарешті Шренінг.

Голови він так і не підняв.

Кратов перевів запитальний погляд на Кронса.

- Так, - підтвердив Кронс.

- Усе на краще, - тихо вимовив Кратов. Він покрутив головою, втягаючи її поглибше під комір шуби, і заплющив очі. - Камінь з плечей...

- Тобі... недобре? - насторожено запитав Кронс.

- Ну що ти, - слабко всміхнувся Кратов, не розплющуючи очей. - Просто я дуже стомився.

- Тобі нема в чому себе звинувачувати, - із притиском проказав Кронс. - Усе, що ти робив, ти робив для людей. В ім’я життя...

Усе не те він каже, не те! Скільки знав Кратова, а знав його давно, вони дружили ще зі студентської лави, його дії ніколи не суперечили його совісті, ніколи не потребували виправдання і, тим більше, співчуття.

- ...Ніхто не може звинуватити тебе в поспішності вжитих заходів. Дані, які були в твоєму розпорядженні, не дозволяли тобі гаяти час. Будь-хто на твоєму місці вчинив би так само. І я теж...

- Кратов! - раптом голосно покликав Шренінг.

Кратов, як і раніше, сидів, відкинувшись у кріслі, руки його лежали на бильцях. Але голова неприродно схилилась на груди.

- Алек?! - іще нічого не розуміючи, покликав Кронс...

12

Павло Сажин не долетів до станції гляціологів на Сніговій Королеві. При вході в атмосферу відмовило управління, і його астробот по вузькій спіралі ввійшов у піке. Катапульта відкинула Сажина далеко вбік, і йому довелося близько години добиратися до місця катастрофи. Мороз був градусів п’ятнадцять, мела слабенька поземка, і Павло пошкодував, що, готуючись до посадки, не накинув на себе доху. Втім, наст був твердий, ступати було легко, і він швидко зігрівся. Коротка шестигодинна ніч Снігової Королеви видалася світлою, зоряною й тихою, якщо не зважати на шерех поземки, що довгими язиками зміїлася по рівнині.

Уже підходячи до місця катастрофи, Павло згадав, як хтось із проводжаючих, натякаючи на його прізвище, пожартував, що, мовляв, тепер у білому царстві Снігової Королеви з’явиться маленька чорна цятка, і невесело подумав, що тепер уже, мабуть, не одна цятка, а дві. І друга значно більша...

На місці, де вибухнув астробот, зяяла величезна яма. Сніг навкруг неї був мокрий і крихкий. Павло відчув, що його унти почали намокати, й став швидко спускатись по відкосу. Він уже був унизу, коли помітив, що посередині ями, поміж спотворених уламків його астробота, прямо на чорній землі, що дихала гарячою парою, хтось сидить.

“Оце тобі й на, - тьохнуло серце в Сажина. - Невже пошукова партія зі станції гляціологів так швидко мене знайшла?” Він придивився. Це була дівчина, що сиділа непорушно, обхопивши руками коліна і піднявши обличчя до зоряного неба. На плечі її була накинута якась дивна, в чорних плямах доха. Поверх неї важкими хвилями лежало волосся.

- Здрастуйте, - мовив він і ступнув уперед.

- Здрастуй. Хіба вже весна? - усміхнулася дівчина.

Павло спіткнувся.

- Кому як... - по-дурному пробурмотів він.

Краще б уже нічого не казав. Теж мені, знайшовся!

Дівчина зітхнула й похитала головою. Очі її згасли.

- Холодно, - мерзлякувато повела плечима. - Як тебе звати?

- Павло.

- Павло... - спроквола мовила вона і здивовано підняла вії. - Не розумію. Що означає твоє ім’я?

- Не знаю, - чесно зізнався Сажин.

- Не знаєш? - страшенно здивувалася вона. - Ну... а чим ти займаєшся? Хто ти такий?

- У даному випадку, по-моєму, я блазень гороховий.

- Гороховий... - із сумнівом мовила вона. - Неправда. Я всіх Горошків знаю. Ти мене обманюєш.

“Ні, - подумав Сажин, - подібна гра явно не для мене”.

- В такому разі дозвольте відрекомендуватися, - він церемонно вклонився. - Павло Сажин, гляціолог.

- Сажин? - повторила вона. - Так ось ти хто... - Вона провела рукою по землі і розтерла між пальців попіл, що прилип до них. - Значить, усе це твоє? - Вона обвела поглядом уламки астробота.

- Значить, моє, -зітхнув Павло. - А як тебе звати?

- Квіта, - вона трохи відсунулась і погладила щось поряд із собою на землі.

І тут Павло побачив малесенький непоказний кущик, що якимось дивом пробився тут, на місці катастрофи, а може, саме завдяки їй, з-під землі. Йому навіть здалося, що він усіма своїми листочками і крихітною голівкою тягнеться до тепла її руки.

- Ого! - мимоволі вихопилось у Павла.

Він присів навпочіпки, щоб покраще роздивитися цей життєлюбний кущик. І заціпенів. Він тільки зараз помітив, що дівчина боса.