Теплий сніг

Дівчина раптом зблідла і заплющила очі.

- Ти тільки не бійся, це не буде страшно...

Сажин ошелешено дивився на неї.

- Я просто піду... І все. Спасибі тобі...

Він хотів щось сказати і затнувся. Дівчина повільно танула в нього в руках. Вона ставала все прозорішою і прозорішою, поки не зникла зовсім. Павло обережно торкнувся рукою землі, де щойно сиділа дівчина. Квітка знову згорнула пелюстки і низько похилилася. Кущик в’янув просто на очах.

- Павле! Павле! - Юсіка немилосердно трусила Сажина за вилоги комбінезона.

Він лише стогнав, але не приходив до тями. Тоді вона з останніх сил почала бити його по щоках. Нарешті він розплющив очі.

- Квіто... - простогнав.

Юсіка знесилено опустилася на теплий сніг.

- Що сталося? - спитав Павло і побачив зорі.

Бездонне, чорне небо всіяне міліардами зірок.

- Зірки... - не вірячи своїм очам, прошепотів він. - Зірки!

- Поглянь туди, - показала рукою Юсіка.

На обрії нічними вогнями сяяло місто. До цього часу воно ховалося в неймовірній дисперсії світла, а зараз відкрилось у всій своїй красі.

- Дійшли... - прошепотів Сажин.

Він насилу підвівся й допоміг устати Юсіці. З його кишені вислизнула золота ботанізирка і, вдарившись об наст, розкрилася, але вони не помітили цього. Похитуючись, підтримуючи одне одного, вони йшли до міста.

Щастя переповнювало Сажина. Все довкола теж стало прекрасним і промінилося щастям. Павло сам не помітив, як почав декламувати:

Вві сні ти маришся мені

Уся у зорянім вогні...

В серпанку сліз. В сум’ятті кіс.

Як спалах світла в бурштині;

Як блискавиці синій жар,

Як грому дальнього удар,

У пам’яті застигла ти...

Сажин читав один із нових віршів Юрати Барвіта, читав на повен голос - звідки й звуки бралися в пересохлому горлі, а Юсіка, змучено всміхаючись, дивилась на нього сяючими очима.

У сонний хлюпіт давніх літ

В зелено-пінній глибині

Крізь пам’ять збурену - політ...

Приходиш ти лише вві сні -

Крізь біль, крізь сміх, крізь теплий сніг,

Крізь зір проміння голубе...

І знов цілую я тебе!

Вони йшли до міста, а на снігу залишився розкритий золотий квадрат, схожий на старовинний портсигар, Легкий вітерець лизнув його сніжним язиком, вихопив з нього якісь почорнілі зів’ялі пелюстки і поніс їх у пустелю.

© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).